Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Cільські новини

 

СЕЛО В КОНТЕКСТІ АДМІНРЕФОРМИ

Перспективний план такого об"єднання вже представили голові Черкаської облдержадміністрації Юрію Ткаченку, сільським та селищним головам, керівникам підприємств, установ та організацій району. Попри це, на офіційному сайті Драбівської РДА цей документ так і не з"явився, а тому досі не зрозуміло, чи має він якусь юридичну силу та соціально-економічне обґрунтування, чи можна до нього вносити зміни і в який спосіб.

Одне слово, адміністративно-територіальна реформа розпочалася і вже можна говорити про її перші результати. На жаль, не дуже втішні для ідеологів та організаторів цієї реформи, бо, як і передбачалось, вже на початку вона зустріла чимало перепон, несприйняття і навіть організованого спротиву. І треба зазначити, що часто ці явища з"являються не на порожньому місці.

Якщо говорити про Драбівщину, то тут найбільшими противниками добровільного (а насправді добровільно-примусового) об"єднання громад виступили сільські та селищні ради, які можуть припинити своє існування. Кажуть, що в деяких селах Драбівщини депутати навіть проводили анкетування своїх виборців і ті майже одностайно висловилися проти запланованого об"єднання територіальних громад. Якщо це справді так, то виборців, зокрема в сільській місцевості, можна зрозуміти. Часто депутат сільської ради чи сільський голова для них є найближчою і найдоступнішою інстанцією влади, до якої можна звернутися із своїми проблемами. І навіть, якщо він чи вона не можуть їх вирішити, то, принаймні, хоч поспівчувають. А хто поспівчуває, коли сільська чи селищна рада міститиметься в іншому селі або у райцентрі за десяток кілометрів? Сільський староста, який буде один на все село? Чи, може, депутат від об"єднаної громади, якого ще треба вибрати?

Вже сьогодні через відсутність нормальних доріг та транспортного сполучення частина сіл Драбівського району знаходиться в ізоляції від цивілізованого світу. І в те, що пропоновані реформи принесуть покращення практично ніхто не вірить. Наприклад, із 719 км доріг комунальної власності, які є на території Драбівського району, з твердим покриттям лише 486. Хто і коли будуватиме нові дороги або ремонтуватиме старі ‒ невідомо. Як буде організоване транспортне сполучення між віддаленими населеними пунктами та новими адміністративними центрами ‒ ніхто не пояснює. Звідси й недовіра до будь-яких реформ, за якими не видно ні покращення, ні чітких перспектив.

Окремо варто сказати про позицію сільських та селищних голів, більшість яких також не вірить в успіх адміністративно-територіальної реформи й не підтримує запланованого об"єднання територіальних громад. І не тільки тому, що втілення цього плану в життя багатьом службовцями органів місцевого самоврядування загрожує втратою повноважень чи роботи, а тому, що формування цього плану відбувалося в "кращих" традиціях адміністративно-командної системи, коли все вирішували "на горі", а низам дозволялося тільки схвалювати і виконувати доведені плани та завдання. Реальним життям і проблемами територіальних громад ніхто не цікавився.

Здається, саме це мав на увазі голова Драбівської районної ради Володимир Дзега, який говорив про "індуктивний метод" проведення адміністративно-територіальної реформи: "Спочатку зробили нарізку території, а потім почали проводити інформаційну кампанію та обговорення на місцях". При цьому він зауважив, що реформа адміністративно-територіального устрою потрібна, але, зважаючи на соціально-економічні та політичні умови в країні, вона має носити м"який характер. Відтак, голова райради запропонував створити в Драбівському районі не 3 об"єднанні територіальні громади, а 6 чи 7 таких громад, приєднавши фінансово слабші громади до сильніших. "Люди чекають реальних змін, а не шокової терапії, й тому активно виступають проти такого адміністративно-територіального поділу, але аж ніяк не проти реформ в цілому", ‒ наголосив Дзега.

Чи дослухається керівництво Драбівської райдержадміністрації до слушної критики і пропозицій представників місцевого самоврядування, сказати важко. Бо тут усе залежить не тільки від місцевої влади, а й від центральної, а також від позиції Європейського Союзу, який вимагає від українського Уряду реальних реформ. На них практично не залишилося часу. Отож, на проведення широких дискусій та пошук компромісів також немає часу. Треба діяти. І діють, не зважаючи на можливі негативні наслідки. Якось реформаторів не дуже турбує той факт, що тільки на Драбівщині внаслідок запланованого об"єднання територіальних громад доведеться звільняти близько 500 осіб: працівників і службовців сільрад, вчителів, вихователів тощо. Про їх працевлаштування, здається, ніхто не думає. А може це і є справжньою метою адміністративно-територіальної реформи? Скоротити кількість сільських рад, звільнити їхніх працівників і забезпечити економію бюджетних коштів? Тільки, у що виллється така економія ще ніхто не знає.

На цьому грунті між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вже назріває серйозний конфлікт. І він носить далеко не локальний характер. Проти поспішних та непродуманих методів проведення адміністративно-територіальної реформи відкрито виступили не тільки на Драбівщині, а і в інших районах Черкащини, зокрема, на Золотоніщині та на Уманщині. Ну, а своєрідним підсумком цього процесу стала остання сесія Черкаської обласної ради, депутати якої також не підтримали проект перспективного плану об"єднання територіальних громад, розроблений Черкаською облдержадміністрацією. Напевне, далі буде ще цікавіше, бо заступник голови Черкаської ОДА Юрій Сас пообіцяв повторно винести проект перспективного плану на найближчу сесію обласної ради, яка відбудеться в середині червня. До речі, ні на сайті Черкаської ОДА, ні на сайті Черкаської облради, ні на сторінці обласного офісу реформ відшукати цей проект не вдалося. І це теж багато про що говорить.

Кращу сільську раду хочуть ліквідувати

Коли чиновники говорять про необхідність об"єднання територіальних громад, то переважно наводять приклади малих сіл, громади яких мають дотаційні бюджети й не спроможні себе забезпечити. Таких громад багато і їм справді треба об"єднуватись задля виживання. Але що робити із спроможними громадами, які мають ефективне самоврядування, нормальний бюджет, відповідну інфраструктуру? Однією з таких, наприклад, є громада села Великий Хутір Драбівського району, яка разом із сільцем Ашанівка нараховує 903 двори та 2000 постійних мешканців. Серед них: 1163 працездатні особи, 712 пенсіонерів, 135 дітей шкільного віку, 90 дошкілнят...

Великий Хутір ‒ одне з найбільших сіл Драбівського району і за чисельністю, і за розмірами, бо розтягнулося майже на 12 км. До 1918 року це був волосний центр Золотоніського повіту Полтавської губернії, який об"єднував 12 навколишніх сіл і хуторів. Тоді ж почала формуватись і соціальна інфраструктура Великого Хутора, яка забезпечувала життєдіяльність місцевого населення. Та й зараз село має розвинену інфраструктуру, яка дозволяє селянам отримувати соціальні, медичні, культурно-освітні та інші послуги. Зокрема, на території Великого Хутора розташована загальноосвітня школа I-III ступенів, дитсадок, амбулаторія сімейної медицини, будинок ветеранів, відділення зв"язку, будинок культури і клуб, дві бібліотеки, краєзнавчий музей. Крім того, тут працюють 3 приватно-орендних сільгосппідприємства, 6 фермерських господарств та зо два десятки приватних підприємців, які забезпечують основні надходження до місцевого бюджету і щорічно виділяють сотні тисяч гривень благодійної та спонсорської допомоги на соціальний розвиток та благоустрій села, підтримку культурно-мистецьких заходів тощо.

Мабуть, не випадково кілька років тому Великохутірська сільська рада стала переможцем щорічного обласного конкурсу й була визнана кращою сільрадою на Черкащині. Тепер же згідно із перспективним планом об"єднання територіальних громад, вона має припинити своє існування, а великохутірській громаді пропонують об"єднатися з територіальною громадою сусіднього селища Драбів та з 18 іншими сільськими громадами.

Звичайно, такі перспективи не влаштовують ні депутатів Великохутірської сільської ради, ні членів виконавчого комітету. Тому в них виникають закономірні питання: з якою метою влада хоче позбавити великохутірську громаду свого органу самоврядування? Хто після цього опікуватиметься соціальною сферою та благоустроєм села? Чи не погіршиться якість та доступність публічних послуг, які зараз надає сільська рада?

Відповіді на ці та інші питання ми шукали разом із секретарем сільскої ради Ніною Олександрівною Шинкаренко, яка наразі ще й виконує обов"язки сільського голови. Отож, вона розповіла про те, чого, мабуть, не знають ні київські, ні місцеві реформатори, або знають та не подають виду. Наприклад, тільки за п"ять місяців нинішнього року Великохутірською сільрадою було видано місцевим жителям 560 різних довідок та вчинено на їхнє прохання більше 200 нотаріальних дій. Часто для оформлення таких дій секретар сільської ради сама змушена їхати до своїх односельців додому, бо багато з них - це люди похилого віку та інваліди, які часто навіть не можуть вийти за поріг своєї хати. Службового транспорту сільська рада не має, тому секретар ради пересувається на власному моторолері. І не скаржиться. В перспективі ж, якщо у Великому Хуторі ліквідують сільську раду, то щоб отримати елементарну довідку або, скажімо, оформити заповіт, великохуторянам доведеться їхати за 15 км до Драбова. А це додаткові витрати і часу, і грошей. Бо сьогодні за вчинення нотаріальних дій сільрада справляє державне мито в сумі 80 гривень, а приватні нотаріуси, які працюють в райцентрі, за надання подібних послуг правлять близько 200 гривень.

Але робота сільської ради полягає не тільки у видачі довідок та вчиненні нотаріальних дій. Практично щодня в.о. сільського голови і її помічникам (всього у штаті Великохутірської сільради працює 8 осіб) доводиться вирішувати земельні питання, розглядати заяви про надання матеріальної допомоги різним категоріям громадян, опікуватись проблемами місцевої школи, дитсадка, амбулаторії сімейної медицини. Зараз, приміром, готуються до оздоровлення дітей і вже виділили для цього з сільського бюджету 25 тисяч гривень.

Велику увагу приділяє сільська рада і місцевій медицині. Колись у Великому Хуторі була своя лікарня із стаціонарним відділенням, станція швидкої допомоги і навіть пологове відділення. Наразі від усього цього залишилась лише амбулаторія сімейної медицини із денним стаціонаром на 6 ліжок. Амбулаторія фінансується з державного бюджету через районний. Попри це позаминулого року за рахунок спонсорських коштів сільська рада придбала для неї сучасний кардіограф, а вже нинішнього виділила 220 тисяч гривень на придбання автомобіля швидкої допомоги. Ну, і ще такий штрих. При мені в сільську раду зателефонували з районної лікарні й повідомили, що незабаром у Великий Хутір прибуде пересувний флюорограф для проведення профілактичного огляду мешканців села. Але сільська рада має забезпечити автомобіль пальним. І хоч це зовсім не відноситься до компетенції самоврядного органу, секретар сільради запевнила, що пальне знайдуть, щоб жителі села змогли отримати належні медичні послуги.

А тепер давайте подумаємо, хто буде опікуватись всіми цими питаннями, коли в селі не буде своєї влади? Хто коситиме бур"яни і боротиметься із несанкціонованими сміттєзвалищами? Хто надаватиме допомогу одиноким громадянам і т.д.? Теоретично ‒ сільський староста, посада якого передбачена законом про добровільне об"єднання територіальних громад. Але, по-перше, досі не відомо які повноваження матиме староста і як його обиратимуть. А, по-друге, хотів би я побачити ту людину, що захоче звалити на свої плечі увесь тягар місцевих проблем, з якими сьогодні ледь справляється вся сільська рада. І це вже не теорія, а реальне життя.

У пошуку альтернативи

Допускаю, що прочитавши мою статтю, чиновники, які тихцем вже накреслили для себе план об"єднання територіальних громад, звинуватять мене в лобіюванні інтересів Великохутірської сільської ради чи навіть конкретних осіб. Так воно і є. Я народився і виріс у Великому Хуторі, тут мешкають мої батьки і друзі дитинства, тут могили моїх предків. Тому мені, тимчасовому мешканцю Харкова, зовсім не байдуже, яким буде завтрашній день мого села і чи матиме воно хоч якусь перспективу, хто опікуватиметься його щоденними проблемами і клопотами моїх земляків. Отож, насамперед, я лобіюю їхні інтереси і сподіваюся, що мої аргументи, принаймні, будуть почуті. Тим більше, що вони спираються не тільки на спонтанні емоції, а й конкретні розрахунки та на затверджену Урядом Методику формування спроможних територіальних громад. До речі, один з розробників названої Методики Анатолій Ткачук, який представляє "Інститут громадянського суспільства", в інтерв"ю "Українській правді" заявив, що цей документ має низку суттєвих вад і допускає найрізноманітніші тлумачення. Отже, Методика не є догмою, від якої не можна відступати. Скоріше, це загальне керівництво до дій, в основі яких має бути творчий і виважений підхід, а не кабінетно-бюрократичні рішення.

Отож, якщо творчо і виважено підійти до формування спроможних територіальних громад на території Драбівського району, то не важко буде дійти висновку, що потенційним центром однієї з таких громад може бути село Великий Хутір, яке має відповідний кадровий потенціал, розвинену інфраструктуру, необхідну кількість адміністративних приміщень. Крім громади самого Великого Хутора та села Ашанівки навколо цього центру можуть об"єднатися громади найближчих сіл: Вершини Згарської (240 жителів), Рождественського (243), Рецюківщини (497) та Безбородьок (1017). Також доцільно вивчити питання про об"єднання з Великохутірською громадою громади сусіднього села Скориківки, яке разом із жителями с. Львівка нараховує 580 осіб. Наразі ці два села відносяться до Золотоніського району Черкаської області, але історично пов"язані саме з Великим Хутором. Важливо, що більшість названих сіл (за виключенням Рождественського та Вершини Згарської) зв"язані між собою дорогами з твердим покриттям і знаходяться в зоні допустимої транспортної доступності.

Таким чином, навколо Великохутірської громади можуть об"єднатися 5 менших громад, що дозволить сформувати спроможну територіальну громаду й забезпечити ефективне управління місцевим розвитком. Але це тільки теоретично. Бо, як і багато інших практиків місцевого самоврядування, я не вірю в те, що сільські голови або депутати сільських рад можуть домовитися про таке об"єднання на добровільних началах і найближчим часом запустити цей важливий процес. Отже, треба шукати нові механізми реалізації адміністративно-територіальної реформи, які враховуватимуть не тільки державні інтереси, а й інтереси кожного міста, селища чи села. А для цього потрібен час і гроші.

Віктор Козоріз, редактор Інтернет-сайту села Великий Хутір, член НСЖУ