Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Cільські новини

 

Погоду робить економіка

Приміром, із роботою та заробітками тут складається непогано. Три досить потужні сільгосппідприємства забезпечують робочими місцями сотні селян. Непогано розвинена інфраструктура — банк, пошта, безперебійне транспортне сполучення — все, як у місті. Та й відпочити тут є де — два будинки культури функціонують, гарна природа (не дарма сюди наїхало чимало дачників із самого Києва). Й полікуватися в разі хвороби не проблема — у сільській амбулаторії досвідчені спеціалісти, вона забезпечена всім необхідним. Гарна загальноосвітня школа, один із найкращих в області дитячий садок. Великий Хутір і село Ашанівка, яке розміщене на території сільської ради, повністю газифіковані, на деяких вулицях є водогін. Сільська громада на чолі з головою Петром Пізняхівським тримає у своїх руках віжки місцевого самоврядування, успішно вирішуючи всі назрілі соціальні питання та комунальні проблеми. Директор  СТОВ "Агрофірма "Великий Хутір" Володимир Шинкаренко
Але погоду в селі, звичайно, робить економіка. Директор СТОВ «Агрофірма «Великий Хутір» Володимир Шинкаренко (на знімку) разом із колективом постійно розбудовує очолюване ним підприємство. Нині воно дає роботу добрій сотні селян. Багатогалузеве господарство дістало 13 років тому у спадок від колишнього колгоспу «Росія» дві третини основних засобів виробництва і землі. А з ними — мільйон 600 тисяч гривень боргів, які довелося повертати цілих п’ять років. Але вижили! І не тільки вижили, а й вийшли на непогані статки. Середня заробітна плата сягнула нині 3200 гривень, що для нинішніх часів зовсім непогано. Блискучий спеціаліст Володимир Шинкаренко за короткий час зумів так поставити справу, що віддача від молочного виробництва, свинарства та вівцеферми відчутно поповнює касу господарства. 
Звичайно, без розумного ведення рослинницької галузі, це було б неможливо. 2,5 тисячі оброблюваних гектарів, де працює сучасна техніка, дають такі врожаї, яких і в колишньому колгоспі-мільйонері не бачили. Тільки пшениця торік дала по 51 центнеру зерна з гектара. До цього слід додати гарний урожай кукурудзи, соняшнику та інших культур. Свій млин, пекарня, олійниця, крупорушка — все це не тільки ознаки дбайливого господарювання, а й роботи на перспективу. Втім, як і свій ресторан «Зустріч», де все село справляє весілля, святкує дні народження та інші значні події. 
Тільки за останні роки в господарстві створено потужний автопарк, змонтовано сучасну газову зерносушарку, очисний комплекс, збудовано складські приміщення. Рентабельність виробництва торік сягнула 44 відсотки — хто б міг похвалитися таким результатом раніше?
Правда, не все так гладко йде, як може здатися на перший погляд. Поки будував той чи інший об’єкт, скаржиться Володимир Андрійович, скільки довелося виїздити до різних інстанцій за всякими дозволами! А скільки ці дозволи коштують! Аби чиновники не ставили палки в колеса, досягли б набагато більшого, переконаний директор. 
— А село своє ми шануємо, — каже. — Тільки за минулий рік на розвиток соціальної сфери виділили чимало коштів. 
— Від базових господарств села за соціальною угодою, —  уточнив Петро Пізняхівський, — торік надійшло 260 тисяч гривень, які пішли на ремонт школи, амбулаторії, доріг та інші невідкладні роботи.
— Середній вік наших працівників, — продовжив Шинкаренко, —  35-45 років. На жаль, старіємо. Хоч є й чимало молоді. Скажімо, завідуючий гаражем Володимир Куниця, завідуючий фермою Олександр Пізняхівський — таких фахівців ще пошукати. Є й на інших ділянках. Багато чому повчитися можна, приміром, у механізаторів Юрія Орла, Юрія Сандиги, Миколи Зорі, доярки Євдокії Овчаренко. За відмінну працю й привселюдна шана. Немало важать і такі стимули, як туристичні путівки за рахунок господарства. Недавно, приміром, троє наших трудівників їздили до Єгипту, один поправляв здоров’я в санаторії. І все ж останнім часом чимало молоді з села виїжджає. Не дуже приваблюють навіть пільги, зокрема тринадцята зарплата, високі заробітки комбайнерів, які під час збиральних кампаній одержують близько семи тисяч гривень на місяць. Тут же працювати треба! Та й неабияк. 
Усі, з ким довелося говорити у Великому Хуторі, підкреслювали: сьогодні можна і в селі жити та пристойно заробляти. Але для цього треба його любити. 
Власне, як люблять його і сільський голова, й директор агрофірми, й сотні інших і ветеранів, і молодих хуторян. Як любив його місцевий директор школи, відомий на Черкащині краєзнавець Олександр Дорошенко, людина енциклопедичних знань, з якою довелося бути особисто знайомим. 18 років Олександр Андрійович був директором місцевої школи, а вийшовши на пенсію, створив народний краєзнавчий музей і став його першим директором. 
Закоханий у своє село й заслужений працівник культури України, відомий бандурист і майстер народної творчості Михайло Коваль, який  популяризує народну творчість і традиції села. В його репертуарі більше сотні пісенних творів — дум, псалмів, балад, обрядових пісень, з якими він виступає у різних містах України та за кордоном. 
І великий Великий Хутір своїми талановитими людьми, якими Бог не обділив цей благодатний край. Вони вміють усе робити до ладу, а як заспівають — за душу бере. Вони й сьогодні продовжують писати славну історію рідного села. Своїми працьовитими руками, небайдужими серцями, співочими голосами.

Владислав КИРЕЙ,

газета «Черкаський край» за 01.03. 2013 р.