Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









З туману віків і днів учорашніх

Так називається книга  шрамківського краєзнавця Володимира Щерби, яка нещодавно була видана у Драбівському видавничо-поліграфічному підприємстві й присвячена історії Драбівського району від найдавніших часів до наших днів.  Власне, видання цієї книги можна розцінити, як першу серйозну спробу зібрати, проаналізувати  й узагальнити величезний масив  краєзнавчих матеріалів з історії Драбова  та  населених пунктів Драбівського району і видати їх однієї збіркою. Адже досі подібні матеріали їх автори оприлюднювали  переважно у вигляді газетних публікацій, які  не давали цілісної картини про історію нашого краю та його людей. До того ж багато історичних досліджень, які були  опубліковані в радянські часи, мали відверто пропагандистське звучання і рясніли численними ідеологічними штампами на кшталт "класової боротьби" чи "провідної ролі КПРС".

 

             Володимиру Щербі вдалося відійти від цих сумних стереотипів і запропонувати читачеві новий погляд на нашу історію - чесний і відкритий. Це погляд українського патріота, людини, яка глибоко вболіває за долю рідного краю і його людей. Тому особисто мені імпонує його бачення і оцінки трагічних сторінок української історії, зокрема пов"язаних з колективізацією та  Голодомором 1932-1933 років. На думку автора, ці  явища  були зумовлені століттями бездержавності українського народу та пануванням на його території чужоземної імперської сили.  "Коли народ не має власної держави, ним керують представники іншого народу, а це означає, що існують окупанти та окуповані, що одні можуть робити стосовно інших все, що слугуватиме на користь керівному народові", - говорить В.Щерба, і в цих словах є велика доля правди.

            Проте я ніяк не можу погодитися із запропонованою автором методикою підрахунку кількості жертв колективізації та Голодомору на Драбівщині, коли він керується не документами, а лише власними припущеннями і математичною логікою. Кількість громадян, що загинули під час Великої Вітчизняної війни, В.Щерба множить на коефіцієнт смертності в селі Безпальчому (3,8) і отримує приблизну кількість тих, що загинули під час колективізації та Голодомору в селах Драбівського району - 23560  осіб. Це тоді, коли за офіційною статистикою кількість жертв Голодомору по району складає близько 6 тисяч осіб, а тих, хто був   розкуркулений і виселений під час колективізації взагалі неможливо порахувати.

         Отже, в багатьох моментах  авторські оцінки нашої історії та її окремих сторінок  також не позбавлені певних штампів і суб"єктивізму, що перешкоджає науковому  сприйняттю зібраного матеріалу. Втім, треба сказати, що В.Щерба  і не претендує на  академічний характер своєї книги, в чому чесно зізнається на перших же сторінках цього видання. Звертаючись до читача, він радить йому не сходити із стежини пізнання, а пройти нею до кінця і осмисливши прочитане,  самостійно зробити висновки. Особисто я, прочитавши  книгу "З туману віків і днів учорашніх", зробив для себе  наступні висновки.

         По-перше, при всіх недоліках цього видання воно заслуговує на увагу, насамперед, як джерело безцінної інформації з історії сіл і селищ Драбівщини. Протягом тривалого часу цю інформацію збирали місцеві краєзнавці Костянтин Сакун, Іван Городинець, Олександр Дорошенко та інші ентузіасти, але узагальнити і видати їхні напрацювання єдиною збіркою вдалося тільки тепер. Тут варто згадати і про самого Володимира Щербу, автора краєзнавчого нарису   "Над Чумгак-рікою", в якому висвітлено історію селища Шрамківки та прилеглих сіл. Проте його друга книга,   безперечно, набагато глибша і змістовніша, а її публіцистичний характер дає багато поживи для роздумів.  

        По-друге, повна історія Драбівського краю все ще до кінця  не вивчена і це дає величезний простір для роботи як краєзнавцям, так і фаховим історикам. Це видно хоча б з того, що у книзі "З туману віків..." відсутня інформація про деякі населені пункти сучасної Драбівщини, а про інші такої інформації дуже мало. Дуже мало і фотоілюстративного матеріалу, який би міг суттєво доповнити текстову частину книги.

        Отже, тут є над чим працювати.  На особливу увагу заслуговують метричні та сповідальні книги приходських церков, що існували на території сіл району. Тим більше, що раніше ці матеріали були недоступними, а тому поза увагою дослідників залишився  величезний масив унікальної інформації, що розповідає про життя мешканців того чи іншого населеного пункту, їхніх священиків, церковнослужителів тощо. Наприклад, мені довелося працювати з метричними книгами Великохутірських церков з яких я почерпнув багато цінної інформації про своє село та його мешканців.  Крім того у Державному  архіві Полтавської області вдалося  виявити цілу колекцію сповідальних книг церкви Введення Пресвятої Богородиці, яка існувала на території села Перервинці. Найдавніша з них датована 1764 роком і містить повний список мешканців  села  та багато інших відомостей. Багато таких відомостей міститься і в Рум"янцевському Описі Малоросії, який досі глибоко не досліджений.

          По-третє, історичне краєзнавство має підтримуватися державою та органами місцевого самоврядування. І не тільки на рівні декларацій або загальних програм, а й фінансово, через запровадження спеціальних грантів та стипендій на проведення краєзнавчих досліджень, на роботу в архівних установах тощо.  Розумію, що за нинішньої ситуації  це звучить, як утопія, але поки ця утопія не буде реалізована, цей напрямок науки не буде розвиватися і залишатиметься лише справою окремих ентузіастів, яких, на жаль, стає все менше і менше.

          Окремої уваги заслуговує видавнича сфера. На це також потрібно передбачати кошти в місцевих бюджетах, потрібно формувати редакційно-видавничі групи і залучати до роботи в них фахових істориків.  Тоді можливо, не повториться прикра ситуація, що сталася із книгою В.Щерби: пролежавши в друкарні більше 5 років, вона побачила світ із жахливим технічними помилками та описками. Іноді здається, що це було зроблено навмисне, щоб дискредитувати цікаву книгу ще до того, як вона потрапить до рук читача. Але ж чи думав хто, яких  зусиль коштувала автору ця робота? Скільки   особистого часу і  здоров"я було ним потрачено лише для того, щоб по крупинці зібрати відомі чи маловідомі факти нашої  історії і зробити їх  надбанням   широкої громадськості?

          Раджу ще раз переглянути список літератури та інших джерел, які були  використані автором під час підготовки книги "З туману віків..." і   зрозуміти, що подібна робота під силу далеко не кожному досліднику. Але якщо колись буде прийнято рішення про перевидання книги "З туману віків..." ( а в цьому вже сьогодні є потреба), чи про видання нової книги з історії Драбівщини, то я все-таки доручив  би цю важливу роботу колективному органу, наприклад, спеціально створеній  редакційній раді у складі  авторитетних учених-істориків та краєзнавців. Одним з позитивних прикладів роботи такої ради можна вважати  видання книги нарисів з історії Золотоніського району "Подорож Златокраєм", яка  нещодавно була презентована у Черкасах. Над виданням цієї книги  працювало троє авторів: доцент кафедри історіографії Черкаського університету Григорій Голиш, кандидат історичних наук Лариса Голиш та заслужений учитель Михайло Пономаренко, а  рецензентами виступили два доктори і один кандидат історичних наук. В результаті мешканці Золотоніщини отримали прекрасне подарункове видання з історією свого краю - змістовне і добре ілюстроване.
          
Сподіваюся, що згодом такий же чудовий подарунок зможуть отримати і мешканці Драбівщини. А поки що всім, хто цікавиться історією свого краю, раджу познайомитися із книгою "З туману віків і днів учорашніх", яка передана в сільські бібліотеки. Електронний варіант цієї книги  за згодою автора також буде розміщено на сайті села Великий Хутір  www.velikijhutir.cherkassy.uа
 
 
Віктор Козоріз,
 редактор сайту села Великий Хутір.