Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Козорізи. Історія роду

У пошуках родового коріння

   От і я одного разу, поставивши перед собою це запитання, був прикро вражений  власними  пізнаннями у галузі сімейної генеалогії. Cягали вони не далі третього коліна і обривалися на туманних спогадах про одного з моїх прадідів — Піскуна Опанаса Матвійовича, який у 20-х роках минулого століття мав у Великому Хуторі вітряка і вважався  міцним середняком.  З початком суцільної колективізації вітряка у діда Опанаса, звичайно, конфіскували, а самого його заставили відбувати громадські роботи та ще й ледь не   виселили з рідної хати.

Що ж до іншого прадіда (по батьківській лінії), Козоріза Данила Семеновича, то тільки нещодавно, працюючи в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, я довідався, що у 1917 році він був головою волосного земельного комітету і брав участь у розгляді гучного земельного спору між селянами Великого Хутора та золотоніською дворянкою Ганною Сімперович. Також є дані, що Данило Козоріз  був учасником   Першої світової війни (грав  у духовому оркестрі), а після революції 1917 року допомагав  ділити у селі поміщицькі землі. За це чи то гайдамаки, чи  то махновці ледь не спалили дідову хату, яка давала прихисток його численній сім’ї.

За спогадами мого батька, Данило Козоріз помер у 1922 році, а його дружина  Оришка Семенівна пережила свого чоловіка на 22 роки і закінчила свій земний шлях у 1944 році. Після себе вони залишили  чотирьох дочок і трьох синів один з яких, Козоріз  Герасим Данилович, доводиться мені дідом. До війни він працював у місцевому колгоспі, потім служив у Червоній Армії, а у 1941 році був  мобілізований на війну з німецько-фашистськими загарбниками, де того ж року  пропав безвісти, як і сотні  інших мешканців Великого Хутора. Було тоді Герасиму Козорізу лише 33 роки.

 Інший дід (по материнській лінії), Приймак Василь Йосипович, також брав участь у Великій Вітчизняній війні і закінчив її аж у Австрії. Додому він повернувся  у званні старшого сержанта і з партійним квитком у кишені через що відразу ж був зарахований до колгоспного активу, який давав непогані перспективи для кар’єрного росту. Втім, у  велике начальство дід Василь так і не вибився, хоча й  працював на різних керівних посадах, зокрема  був бригадиром та  завфермою у колгоспі “Гвардія”. Помер він  досить рано, на 64 році життя,  коли мені було 11 років. Але я добре  пам’ятаю діда Василя ще за життя  й досі зберігаю найкращі спогади про наше спілкування.  Такі ж спогади залишилися у мене і про обох бабусь – Катерину та Наталку, які пережили два голодомори, найбільшу в  історії війну і померли у глибокій старості.

 І це практично все, що мені вдалося відновити за спогадами рідних та випадково віднайти в архівних джерелах. Тому я вирішив продовжити ці пошуки уже на серйознішому  рівні й глибше дослідити історію свого роду. Зробити це було дуже не непросто, адже мої діди-прадіди  не залишили після себе ні мемуарів, ні інших автобіографічних спогадів за  допомогою яких можна було б прослідкувати їхнє життя. Та й коли їм  було писати ті мемуари, коли за важкою селянською працею вони ледь встигали освоїти початкову грамоту і добре, якщо уміли читати та писати.

Отже, історія Козорізів — це, насамперед, історія хліборобського роду, який нараховує не одну сотню років і бере свій початок ще з козацьких часів. На сьогодні мені вдалося встановити зв’язок між десятьма поколіннями цього роду, представники якого жили у Великому Хуторі ще з кінця XVIII століття. Але не було серед них ні представників шляхетства, ні  дворян, ні інших знатних осіб, які б могли залишити помітний  слід в історичних чи літературних анналах. І в цьому я впевнився ще під час навчання у Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка, коли робив перші спроби дослідження свого родоводу і познайомився з Малоросійським родословником  В.Модзалевського. У ньому зібрані генеалогічні розписи найвідоміших шляхетських родоводів українського походження, але, не знайшовши  серед них   Козорізів, я швидко охолонув до  дослідницької роботи, відклавши її до кращих часів.

 І ось ці часи настали: відкрилися раніше недоступні архіви, з’явилися сотні  генеалогічних публікацій і наукових досліджень на цю тему, а сама  генеалогія стала серйозною галуззю історичної науки. Та найголовніше те, що в мені знову прокинулось палке бажання більше дізнатися про історію свого роду і воно стало головним стимулом моїх пошуків та відкриттів.

Отож, мені довелося знову розпитувати батьків про наших  близьких і далеких родичів та вивчати ті нечисленні  документи, що збереглися в сімейному архіві. Ще одним важливим напрямком генеалогічного дослідження стала робота з державними архівними та бібліотечними фондами, з адресно-довідковими бюро, а також з пошуковими системами і базами даних Інтернету. Зрештою, ця робота дала свої перші результати, які я й презентую у цьому нарисі.

 

Віктор  Козоріз.