Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Козорізи. Історія роду

Перервинці в історичному ракурсі

Спочатку хутір був вільним, на уряд належним, та на початку XVIII століття тутешні землі захопив прилуцький полковий суддя Іван Маркович, який  на толоці у Перервинцях оселив невеликий хутірець, а у 1718 році отримав на нього універсал від гетьмана Скоропадського. Зрозуміло, із селянами та козаками, які тут проживали.

Пізніше, у 1724 році, бездітний суддя відписав хутір Перервинці своєму племіннику Якову Марковичу, який  завдавав місцевим козакам і селянам  великі образи та розорення. У зв’язку з цим  частина козаків, не стерпівши гніту, почала тікати в нейтральну частину, на правий берег Дніпра та в інші краї. Ті ж, що залишалися, поступово втрачали свої козацькі привілеї і потрапляли в  кріпацтво. 

Багато цінних відомостей про історію села Перервинці можна знайти у сповідальних відомостях  Всевведенської церкви, яка існувала  на території цього села. Церкви давно немає, а от сповідальні відомості  зберігаються у державному архіві Полтавської області. Найдавніша з них датована 1764 роком і містить прізвища 622 осіб, які на той час мешкали у Перервинцях. Серед них  64 особи записані як ”военные и их домашние”, тобто — були козаками. У тому списку зустрічаємо  і дві   родини Козорізів:

7). Вдова Єфросинія Данилівна Козоріз (65 років), син її Антоній (42), і Гаврило (30), а також  Антонієва дружина Феодосія (35), їхні діти Василь (12), Кузьма (9), Климентій (5), Гаврилова дружина Домнікія (30)  і їхня дочка Тетяна (3).

8). Прокопій Іванович Козоріз (52 роки), дружина його Марія Яківна (50), їхні діти: Яків (26), Іван (21), Тарас (18) і Герасим (14), а також дружина Якова Віра (25) і їхні діти Павло (4) та  Олексій (3). Іванова дружина Євдокія Сизонівна (20). 

У сповідальній відомості Всевведенської церкви за 1802 рік вже нараховуємо 10 родин Козорізів, але всі вони уже  значаться серед посполитих, тобто залежних селян,  які належали титулярному раднику Михайлу Марковичу. Серед них зустрічаємо такі родини:

86). Клим Антонович Козоріз (42), його дружина Єфросинія (37), їхні діти: Іван (3), Харитина (18), [Св...й] (11),  невістка Ірина Антонівна (37)  та її дочка Парасковія (5).

Вдова Віра Яківна Козоріз (44). Чоловіка звали Тарас Прокопович Козоріз (помер пр. у 1797 р.). Їхні діти: Іван (18), Юхим (10) та Марія (8).

91). Іван Прокопович Козоріз (52), його дружина Агафія (52), їхня дочка Марфа (15).

 Семен Іванович Козоріз (31), його дружина Марія Степанівна (29), їхні діти: Євдокія (8), Тетяна (3), Сафронія (1).

Петро Іванович Козоріз (29), його дружина Тетяна (25), їхні діти: Яким (2), Євдокія (1).

Тимофій Іванович  Козоріз (21), його дружина Олена Андріївна (20).

112). Іван Іванович Козоріз (43), його дружина Тетяна (43), їхні діти: Федір (9), Василь (3), дочка –[?] (9), Єфросинія (8).

144). Кузьма Антонович Козоріз (45), його дружина Ксенія Прокопівна (44), їхні діти: Семен (20), Агрипина (18), Марія (16), Агафія (15).

148). Мойсей Якович Козоріз (29), його дружина Марина (25), їхня дочка Лизавета (2).

149). Павло Якович Козоріз (42), його дружина Ксенія (36), їхні діти  Ганна (18) і  Меланія (2). (Держархів Полтавської області, Ф.801, опис.1, спр. 38).

Як бачимо, за чотири десятиліття кількість Козорізів у Перервинцях збільшилася  більш ніж у двічі й на початку XIX століття їх було  45 осіб. Всього ж на цей час у селі мешкало 815 чоловіків і 756 жінок, що  засвідчив місцевий священик Василь Павлович Сухоніс. Тобто, кількість населення у Перервинцях постійно зростала, виникали нові сім’ї, які потребували додаткової землі, а її бракувало. Тому, щоб прогодуватися, багато сімей змушені були  переселятися на  нові території, де ще можна було купити чи отримати в оренду земельні наділи.

У цьому сенсі дуже привабливим виглядало село Великий Хутір, яке знаходилося всього за  10 верст від Перервинець і належало графу Петру Завадовському. У той час навколо Великого Хутора було багато неосвоєної степової землі і тому, починаючи із середини XVIII століття, на великохутірські землі активно переселялися вихідці з різних міст і сіл Лівобережжя. Були серед  них і мешканці причумгацьких сіл – Перервинців, Митлашівки, Білоусівки, Кантакузівки. Про це достеменно  можемо дізнатися із  Рум’янцівського опису Великого Хутора та Великохуторянської слободки, який містить повний список мешканців цих населених пунктів станом на 1769 рік. Утім, Козорізи  у цьому описі ще не згадуються, і це говорить про те, що на великохутірські землі вони переселилися дещо пізніше. А коли саме, ми і спробуємо з’ясувати далі.