Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Нариси з історії Великого Хутора

 

З історії Золотоніського земства

Тому минулого року з непідкупною радістю я зустрів появу двох видань, що розповідають про історію цього краю: книгу шрамківського краєзнавця Володимира Щерби “З туману віків і днів учорашніх” та книгу нарисів з історії Золотоніського району “Подорож Златокраєм”. Останнє видання присвячене 85-річчю Золотоніського району і охоплює  як історію міста  Золотоноші, так і населених пунктів Златокраю від часу їх заснування до наших днів. Особливу цінність складає вміщена в ньому  довідкова інформація про зниклі поселення, які існували на території Золотоніщини, та багатий фотоілюстративний матеріал, що  гармонійно доповнює текстову частину книги.  

На жаль, енциклопедичний характер згаданого видання не дозволив авторському колективу грунтовніше висвітлити  окремі сторінки історії Золотоніського краю, зокрема, пов’язані з діяльністю Золотоніського земства та земських установ у другій половині XIX - на початку ХХ століття. Поміж тим, архівні  документи  цього періоду містять багато цінної інформації про роль земства у суспільно-економічному житті регіону, про  становлення тут місцевого самоврядування, торгівлі, народної освіти,  системи охорони здоров’я, дорожнього господарства, поштового зв’язку тощо.  Великий внесок  був зроблений земством і в покращення  сільськогосподарського виробництва, яке на той час складало основу економіки краю. Наприклад, за даними земства, у 1869 році в Золотоніському повіті було вироблено сільгосппродукції на суму 9 млн.521 770 рублів сріблом, а її надлишок, який підлягав вивезенню за межі повіту, оцінювався у 2 млн.582 740 рублів. Того року в повіті було зібрано 691,7 тисяч четвертей жита, 387,5 тисяч гречки і ячменю, 268,4 тисячі вівса, 160 тисяч картоплі, 120,7 тисячі лляного насіння, 63,8 тисячі пшениці, загалом — понад 1,6 млн. четвертей різного збіжжя ( довідково: 1 четверть дорівнює 210 літрам).

Такі дані містяться у звіті Золотоніської земської управи, опублікованому в 1870 році. Проте до останнього часу ці та інші матеріали Золотоніського земства залишалися поза увагою дослідників — не в останню чергу через викривлене і заідеологізоване сприйняття ними історичного періоду, що припадає на часи самодержавства. Адже в радянські часи все, що відбувалося в  цей період, сприймалося не інакше, як через призму класової боротьби між експлуататорами і експлуатованими  та всуціль негативну оцінку царської влади. Справедливості ради потрібно зазначити, що подібні  підходи до вивчення історії побутують і тепер. Через це з поля зору науковців і краєзнавців  випадає величезний масив об’єктивної інформації, яка  могла б суттєво доповнити картину дореволюційної дійсності.

 Значною мірою це стосується й історії Золотоніського земства, в адміністративному підпорядкуванні якого знаходилося 20 волостей з населенням понад 178 тисяч осіб ( станом на 1873 рік). Достатньо сказати, що за кількістю жителів Золотоніський повіт був найбільшим повітом Полтавської губернії, до якого входили більшість населених пунктів теперішнього Золотоніського, Чорнобаївського та Драбівського районів Черкащини. І це накладало певну специфіку  на діяльність   земських установ та їхніх діячів – земських гласних і членів повітової земської управи. Зважаючи на те, що вибори до земських зборів відбувалися за майновим цензом,  головний тон у них задавали великі землевласниками, які, насамперед, дбали про прибутковість своїх землеволодінь. Попри це, земська еліта, яка складалася переважно із представників дворянства, зробила великий внесок у  проведення ліберальних реформи царського уряду і в покращення матеріального та  духовного життя трудового народу. Особливо  це було помітно  на прикладі вирішення питань, які стосувалися запровадження в повіті народної освіти, організації медичної допомоги і соціального патронату та забезпечення доступності цих благ.

Зрештою, про щирість цих намірів говорять не тільки мої особисті спостереження, а й конкретні результати роботи  Золотоніського земства за перші 25 років його діяльності. За цей час у Золотоніському повіті було створено функціональну мережу закладів народної освіти, до якої відносилися   23 народних училища 1 розряду і 21 училище 2 розряду, жіноча прогімназія,   3 міністерських училища і одне приватне училище В.Авадовського. Починаючи з 1869 року витрати земства на освіту зросли більш ніж у чотири рази і в 1890 році склали 16 684 рублів 92 копійок.

Також у повіті було створено відносно доступну систему охорони здоров’я, яка складалася із 6 медичних дільниць. За кожною з них був закріплений земський лікар, якому підпорядковувалося кілька  фельдшерів. Всього у 1890 році в Золотоніському повіті працювало 6 земських лікарів і 21 волосний фельдшер, а у 5 волостях були відкриті ще й  прийомні покої. Крім цього у 1966 році в Золотоноші було відкрито  земську лікарню на 27 ліжок, на утримання якої виділялися чималі кошти. Наприклад, у  1890 році на утримання цієї лікарні земством було виділено 5438 руб. 38 коп.

Всього ж  за 20 років  витрати на земську медицину та облаштування аптек зросли більш ніж у 3,5 рази і у 1890 році склали  32500 рублів, що складало третину усіх видатків земської казни за цей рік.   Варто відзначити, що заходи, які були вжиті для покращення медичного обслуговування, дозволили взяти під контроль доволі складну на той час епідеміологічну ситуацію в повіті, яка загрожувала  масовою смертністю серед місцевого населення.

Окремо варто сказати про заходи повітового земства щодо  забезпечення продовольчої безпеки. Цей напрямок  був одним із  пріоритетних у діяльності земської управи і йому постійно приділялася велика увага. До цього, насамперед, спонукали періодичні  неврожаї, викликані посухами та  іншими природними чинниками. Зокрема, такі неврожаї були зафіксовані  у 1867, 1868 та 1875 роках, у зв’язку з чим  не тільки в Золотоніському повіті, а і в інших регіонах Полтавської губернії створювалися запасні хлібні магазини та формувалися продовольчі капітали  для допомоги потерпілим від стихійного лиха. У 1875 році в Золотоніському повіті діяв 131 запасний хлібний магазин, які належали сільським громадам та волостям, до них ( магазинів) було приписано 61 тисячу 500 осіб. Також маємо відомості, що у 1869 році в Золотоніському повіті хлібною позичкою скористалися  11414 селянських господарств, яким було видано 126681 четвертей продовольчого, кормового та посівного зерна. Ще 625 сімейств отримали із губернського продовольчого капіталу грошові позички на придбання хліба на  загальну суму 3803 руб.17,5 коп. сріблом.

Великий неврожай  охопив Полтавську губернію і в  1892 році. Як свідчить статистика, цього року в Золотоніському повіті хлібною позичкою скористалися  155 643 особи ( практично все населення повіту), якому із громадських продовольчих запасів було видано понад 19 300 четвертей хліба. Ще 18 216  осіб  отримали із губернського продовольчого капіталу грошові позички на придбання хліба на  загальну суму 28 638 руб., сріблом...

А тепер порівняймо це з тими заходами, які вживалися більшовицькою владою для забезпечення “продовольчої безпеки”  у 30-х роках минулого століття: колективізація, розкуркулення, продрозверстка, тотальна конфіскація всіх харчів і посівного матеріалу. В результаті – мільйони смертей  і гори трупів.   Тому не все так погано було  за царської влади, а її досвід у вирішенні деяких проблем може  бути навіть корисним і сьогодні. У зв’язку цим дозволю собі навести думку кандидата історичних наук  Ольги Редькіної, яка докладно вивчала діяльність земств на Лівобережній Україні. В одній із своїх наукових робіт на цю тему вона справедливо зазначила, що “У пошуках ефективних засобів управління державою важливо врахувати набутий досвід, особливо по створенню дійового місцевого самоврядування, який пройшов практичну апробацію, отримав світове визнання і довів свою ефективність. У цьому аспекті важливим надбанням є досвід роботи земських установ Лівобережної України, який у силу історичних обставин був найбільш вагомий і тому має бути вивчений і критично осмислений з позицій сьогодення. Особливу увагу також слід звернути на земства як органи, що  забезпечили швидкий розвиток усіх галузей місцевого господарства і сприяли культурному та економічному піднесенню краю. Також цілком закономірно, що в умовах демократизації суспільства повинен враховуватися значний політичний досвід земств, вивчатись їх надбання та помилки. Дослідження історії становлення і розвитку земських установ, а також різних напрямків їхньої діяльності є важливим як з наукової, так і практичної точок зору”.   

Отож, матимемо на увазі ці думки й під час знайомства з історією  Золотоніського земства, вивчення якої  тільки починається. Бо так сталося, що єдиним дослідником, хто звертався до цієї теми, був  земський статист і громадський діяч Федір Щербина (1849-1936) який у 1891 році підготував  “Историю Золотоношского земства”. Але тоді ця робота так і не була надрукована, а її рукопис, очевидно загинув у полум’ї революції. Принаймні, декан Краснодарського державного університету культури і мистецтва, професор Віктор Чумаченко, який  досліджував творчість Ф.Щербини, повідомив мені, що дореволюційна частина його архівів залишилася на батьківщині історика,  в маєтку Джанхот  на березі Чорного моря.  А після захоплення цього маєтку “революционными товарищами” архів ученого розібрали  “на цигарки” і з нього вціліло зовсім не багато документів. Частина їх зберігається в державному архіві Краснодарського краю РФ, але на мій запит до нього  щодо “Истории Золотоношского земства” надійшла відповідь, що   такої роботи у фонді Ф.Щербини не значиться.

І все ж мої пошуки не були марними: у фондах Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Короленка мені вдалося виявити цілу колекції журналів і постанов земських зборів Золотоніського повіту  та земської управи, які охоплюють період від  1865 по 1890 рік. Є серед них і абсолютно унікальні документи, які дозволяють оцінити персональний внесок земських діячів у справу покращення народного добробуту. У цьому контексті, насамперед, хочеться згадати про першого голову Золотоніської повітової земської управи ротмістра  Василя Гінца, який багато років обирався земським гласним, був губернським гласним і один час навіть очолював земську управу Полтавської губернії.  На таку ж увагу заслуговує і громадська діяльність губернських секретарів Никифора Самойлова, Василя і Миколи  Косюр, гвардії капітана Івановича Товбича, полковника Петра Деркача, поручика і повітового предводителя дворянства Михайла Томари, казенного селянина с.Погоріле Івана Келеберди, гельмязівського козака Данила Ярмілка, драбівського селянина-власника  Федора Жука та багатьох інших  учасників земського руху, які активно бралися за вирішення земських справ і досягали певних успіхів.

Не можу не сказати про короткочасну, але бурхливу  діяльність іркліївського священика Миколи Кириловича Галабутського, який  активно лобіював  розширення в повіті  мережі народних училищ. Щодо цього у 1871 році ним була підготовлена спеціальна доповідна записка, з якою він виступив перед земськими гласними і обґрунтовував користь народної освіти. Пізніше проект священика Галабутського був підтриманий його колегами і вже наступного року в повіті було відкрито  12 народних училищ та виділені кошти на їх утримання. На жаль, через кілька років повноваження гласного Галабутського були припинені через втрату ним майнового цензу і його подальша доля невідома.

Ще однією яскравою особистістю серед земських діячів був лікар  Адольф Петрович ( Вацлав) Дурач, який залишив про cебе  дуже гарну пам’ять. Він стояв біля витоків земської медицини і фактично був її організатором. За його безпосередньою участю здійснювався підбір інших земських лікарів та фельдшерів, а також було розроблено Правила “Про облаштування в Золотоніському повіті  медичної частини”. А в селі  Богодухіва Чорнобаївської волості, де А.Дурач проживав при земській лікувальні, він постійно приймав хворих і надавав їм безкоштовну допомогу. Через це до нього на прийом їхали селяни не тільки з Чорнобаївської, а і з сусідніх   волостей, що неодноразово відзначали земські гласні при розгляді стану медичної частини в повіті. У матеріалах земської управи знаходимо відомості, що земський лікар А.Дурач помер у 1872 році, від зараження лихоманкою, прослуживши в Золотоніському повіті майже сім років. Але чи знають про свого славного земляки мешканці Богодухівки, де він прожив свої останні роки, і напевне був похований, ще потрібно з’ясувати, у тому числі й за участю місцевих краєзнавців.

Сподіваюся, що історія Золотоніського земства зацікавить не тільки краєзнавців, а й багатьох інших  мешканців лівобережних районів Черкащини, які  прагнуть  більше дізнатися про історію свого краю. А тому розраховую на їхнє розуміння і допомогу, насамперед, у пошуку додаткових матеріалів з історії Золотоніського земства, біографічних відомостей про його діячів, старих фотографій тощо. Можливо, колись на основі цих матеріалів буде написана книга про історію Золотоніського земства, яка доповнить “Подорож Златокраєм” і зробить її ще цікавішою і захопливішою.

 Віктор Козоріз, журналіст,

редактор сайту села Великий Хутір