Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Нариси з історії Великого Хутора

 

Як у Великому Хуторі ярмаркували 140 років тому

         Торгували на них переважно сільськогосподарською продукцією, на виробництві якої спеціалізувалося місцеве населення. За даними земської управи, у 1869 році в Золотоніському повіті було вироблено  продуктів землеробства на 9 млн. 521 тис. 770 карбованців, тоді як внутрішнє  споживання цієї продукції  складало 6 млн.936 тисяч 975 карбованців. Отже, надлишок сільгосппродукції у грошовому вимірі складав 2 млн. 584 тисячі 795 карбованців, що і стимулювало розвиток торгівлі та відкриття нових ярмарків. Такі ярмарки відкривалися практично щороку, і в залежності від їхнього статусу затверджувалися місцевою або центральною царською  владою. Дозвіл на відкриття  короткочасних ярмарків надавався повітовими або губернськими земськими зборами, а двадцятип’ятиденних – Міністром внутрішніх справ.

           Потрібно сказати, що як центральна, так і місцева влада були неабияк зацікавлені у розвитку ярмаркової торгівлі, оскільки вона суттєво пожвавлювала економічні відносини між мешканцями різних регіонів, а крім того давала  чималі надходження до казни. Наприклад, у 1869 році  Золотоніське земство отримало у вигляді різних зборів з торгівельних та промислових свідоцтв і патентів 6931 р.94 коп., що виявилося  на 147 р. і 80 коп. більше, ніж у попередньому 1868 році. Значну частину цих надходжень давали саме збори від ярмаркової торгівлі. Тому не дивно, що відкриття нових ярмарків відбувалося   швидко і без  бюрократичних зволікань, але при цьому земство слідкувало, щоб близькі або сусідні  ярмарки не перешкоджали один одному і не створювали прямої конкуренції.

             З матеріалів Золотоніської повітової земської управи видно, що у 1869 році було відкрито одноденний ярмарок у селі Богодухівка, а також 25-денний ярмарок у містечку Великий Хутір. При цьому сказано, що “первая из них ( ярмарка - ред.) вновь открыта вследствие ходатайства самих жителей, а вторая существует уже весьма давно, но без законного разрешения”. Очевидно, саме остання обставина і спонукала повітове земство порушити перед царським урядом  питання про узаконення діючого великохутірського ярмарку.  У зв’язку з цим  Міністр внутрішніх справ  листом за № 230-м від 12 січня 1869 року просив Полтавського генерал-губернатора, а той – Золотоніську земську управу повідомити дані про роботу  цього ярмарку, які товари на нього привозяться і чим викликана необхідність такої тривалої його роботи. На це повітова управа підготувала  наступну довідку:

          “Главная причина необходимости такого продолжительного строка Велико-Хуторской ярмарки — потребность окрестного поселения, занятого исключительно хлебопашеством, - иметь возможность заменять в свободное от полевых работ время т.е. в праздники негодный к употреблению рабочий скот скотом молодым и годным. Самое время этой ярмарки ( Март, месяц - начало полевых работ), характер ее торговли только по праздничным дням и историческая давность ее существования, ясно указывают на необходимость продолжительного срока и удобства этой ярмарки для жителей уезда”.

           Крім цього у довідці наводилися дані про торгівельний оборот великохутірського ярмарку, які дуже яскраво  ілюструють його характер:

“1) Закупка рогатого скота производится сгонщиками до 5000,000 штук на сумму..........................................................................250,000 р.

2) Скота робочого для сахарных заводов до 2000 штук ..... 80,000 р.;

3) Продажа  лошадей до 1000 штук ...................................... 30,000 р.;

4) Обмен  скота крестьянами  между собою ……………….50,000 р.

5) Продажа рядовины холста, сукна и прочих

крестьянских изделий, на ........................................................15,000 р.

6) Продажа мануфактурних изделий и бакалейного

товара на ....................................................................................5,800 р.

и 7) Продажа хлеба до 20,000 пуд. на………………………..16,000 р. 

__________________________________

Всего на …………………….446,800 р. “

 

Для  повноти картини варто сказати і про тогочасні ціни, які були зафіксовані в повіті Золотоніською земською управою:

 

Пшениця

1 крб. 20 коп.

  за пуд

Жито

1 крб. 80 коп.

 

Овес

2 крб.10 коп.

 

Гречка і ячмінь

3 р.15 коп.

 

Картопля

1 крб.

 

Сало свине

5 крб.

 

Мед

3 крб.50 коп.

 

            Таким чином, можна зробити висновок, що у другій половині XIX століття  великохутірський ярмарок, який ще називався “постовим”, бо  проводився у період великого посту з 1 по 26 березня, був одним з найбільших не тільки в Золотоніському повіті, а і у всій Полтавської губернії. Це було належно оцінено царським урядом. Про це у звіті Золотоніської повітової земської управи сказано наступне: “В следствие такого значительного оборота и указанной выше потребности местного населения г. Министр Внутренних Дел по сношению с г. Министром Финансов утвердил 25-дневный срок этой ярмарки и на будущее время”.

     Варто зазначити, що це був не єдиний ярмарок, який проводився у Великому Хуторі. Крім 25-денного щороку тут також проводився Вознесенський ярмарок ( починався на 40-й день після Паски), Петро-Павлівський (починався 29 червня) та Покровський (починався 1 жовтня). Отож, практично увесь рік ( за виключенням зимових місяців) у Великому Хуторі вирувала торгівля, яка приваблювала до себе як місцевий, так і заїжджий люд. Значною мірою цьому сприяло вигідне розташування  населеного пункту, який на той час мав статус волосного центру, а також те, що  через нього пролягали важливі транспортні дороги. Одна з них  пролягала   через Білоусівку, Бойківщину, Гельмязів і з’єднувала Лубенський повіт з Канівською пристанню, а інша — з Великого Хутора  через Драбів вела Пирятинського повіту. Розуміючи яке значення ці дороги мають для розвитку торгівельних відносин, Золотоніське повітове земство постійно опікувалося  ними, дбаючи насамперед, про утримання в належному стані мостів та гребель. Про це, зокрема свідчать акти обслідування цих споруд та  кошторис на їх ремонт. Так, 6 березня 1884 року  член повітової Земської управи Володимир Гольштейн у присутності   селян-власників Великого Хутора Івана Орла, Сергія Писанюка, Григорія Падалки а також сільського старости Мойсея Шитого обслідували міст і греблю через річку Золотоношку і з’ясували, що ці об’єкти потребують капітального ремонту, вартість якого оцінили у 200 крб. сріблом. Ця сума була закладена у кошторисі земства на 1885-й рік і була витрачена за призначенням. Отож, торговий люд міг і далі безперешкодно діставатися до Великого Хутора  щоб збувати чи купувати  тут необхідний  товар. Це безперечно сприяло розвитку місцевої інфраструктури, і самого В. Хутора, який у другій половині 19-го століття  вже був  значним адміністративним і торгівельним центром Золотоніського повіту. Достатньо сказати, що у цей час  містечко нараховувало 420 дворів, у яких мешкало понад 4 тисячі осіб. За цим показником  Великий Хутір поступався  лише Золотоноші і Веремієвці, які теж мали свої ярмарки. Але навіть вони не могли зрівнятися з великохутірським торжищем,  слава про який була відома далеко за межами полтавського краю. 

           З розвитком залізничного сполучення ярмаркова торгівля перемістилася до великих міст та залізничних вузлів  і великохутірські ярмарки втратили своє значення.  Сьогодні про них нагадують лише народні перекази та  терези, що  зображені на гербі села. 

 Віктор Козоріз