Ну от ми і вдома, в рідному селі. Тут все таке знайоме й до болю  близьке, що, здається, жили ми тут вічно, і не було у нас ні далеких доріг, ні довгих розлук, які стирають в пам’яті імена і дати.
 Ось вулиця,  де минуло дитинство,  ось стежка, якою ходили до школи, а ось і сама школа, з якою пов’язано стільки щемливих  спогадів.  У її стінах ми отримували перші життєві уроки, тут пізнали перше кохання і справжню дружбу, яка не старіє з роками.   Де воно зараз те кохання? Куди закинула його доля? По яких землях-світах  рознесла вона шкільних друзів і товаришів?
    Можливо, цей сайт  допоможе вам отримати  відповіді на ці запитання, знайти своїх однокласників чи земляків, з якими не бачилися вже стільки років. Бо навіть буваючи в рідному селі, у Великому Хуторі, не завжди маємо нагоду зустрітися, а зустрівшись, уже іноді й не пізнаємо один одного.  Та й саме село тепер важко пізнати - змінилося, принишкло, постаріло...

Україна відзначила 200-річчя від дня народження свого славного сина Тараса Григоровича Шевченка. Підготовкою ювілейних заходів на національному рівні займався оргкомітет з питань підготовки святкування цієї визначної дати, а в містах і селах різноманітні заходи, присвячені вшануванню пам"яті Великого Кобзаря та популяризації його творчості проходили за ініціативами місцевої влади. Першого грудня 2013 року такий захід відбувся і у  Великому Хуторі, де за ініціативою Великохутірської сільської ради та депутата цієї ради Валерія Скотаренка пройшло свято вулиці Шевченка.

Чесно кажучи, ідучи на це свято, розраховував потрапити на черговий культурно-масовий захід, що називається  «для галочки». І помилився. Бо потрапив на справжнє народне гуляння, якого не пригадують навіть старожили вулиці Шевченка. Кажуть, раніше з таким розмахом на їхній вулиці святкували хіба що весілля та проводи в армію  односельців. Але то були родинно-сімейні свята для вибраного кола осіб. А тут до святкування долучилися і представники сільської ради, і  аматорські колективи, і мешканці інших вулиць, котрі зібралися просто неба навколо імпровізованої сцени.

В українському суспільстві наростає дискусія навколо реформи системи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою України. При цьому і прихильники, і противники цієї реформи дуже часто апелюють до територіальних громад, які, як відомо, є первинною ланкою місцевого самоврядування, основними носіями його функцій і повноважень. Чомусь після багатьох років нехтування інтересами територіальних громад всі раптом кинулися їх захищати й піклуватися про їхнє майбутнє. Та так активно, що навіть забуваються про інтереси і проблеми  живих людей, які є мешканцями конкретних населених пунктів, членами територіальних громад і просто громадянами.

Минуло більше 5 років з часу відкриття  Інтернет-сайту села Великий Хутір. Не буду судити, наскільки  успішним чи не успішним є цей проект, але приємно відзначити, що за цей час він став своєрідною візитівкою Великого Хутора, а також Драбівського району, де жодне село і  селище  не має повноцінного сайту. Отож, щоденно до сайту В.Хутора звертається 40-50 Інтернет-користувачів.  Всього ж, як свідчить статистика лічильника Мy Сounter, з часу реєстрації сайту (31 липня 2008 р.) його відвідало більше 60 тисяч осіб. Ця ж статистика говорить про те, що Інтернет-сайт Великого Хутора читають та переглядають не тільки в Україні, а й за кордоном, зокрема в Росії, Сполучених Штатах Америки, Франції і навіть в Ісландії. Показово і те, що сайт Великого Хутора займає досить високу позицію у рейтингу сайтів, що Інтернет-сайт Великого Хутора читають та переглядають не тільки в Україні, а й за кордоном, зокрема в Росії, Сполучених Штатах Америки, Франції і навіть в Ісландії. Показово і те, що сайт Великого Хутора займає досить високу позицію у рейтингу сайтів категорії “Міста і регіони”, на яких установлено лічильник Мy Сounter. Так,  станом на 27.03.2013 р. він займав 151 позицію серед 330 сайтів. Приємно, що Інтернет-сайт Великого Хутора читають та переглядають не тільки в Україні, а й за кордоном, зокрема в Росії, Сполучених Штатах Америки, Франції і навіть в Ісландії. 

Наприкінці червня 2013 року у Великому Хуторі побувала знімальна група програми Фольк-music, що виходить на Першому національному каналі  й присвячена відродженню українського музичного етносу та популяризації народних пісень різних регіонів України. Отож, мандруючи Черкащиною, знімальна група популярної програми разом

з ведучою Оксаною Пекун завітала й до нашого села, яке давно славиться своїми талантами та пісенними  традиціями. Чого варта хоча б творчість  заслуженого працівника культури, самодіяльного бандуриста і кобзаря Михайла Коваля, який до того ж  є художнім керівником сільського хору та   інших аматорських  колективів. Для програми Фольк-music Михайло Дмитрович виконав кілька народних  пісень, а також провів майстер-клас із виготовлення поясів-крайок. Низка народних пісень прозвучала і у виконанні самодіяльного хорового колективу. А ще знімальна група програми  побувала в гостях у місцевої майстрині і вишивальниці Лідії Лістрової, зняла обряд зажинок, познайомилася з історією Великого Хутора та його визначними людьми.   

   Це заголовок із газети "Червоний Жовтень" №124 (299) за 24 грудня 1932 року. Голова Великохутірської  сільради Влас Гук і секретар парторганізації Яків Дробот вже відрапортували керівництву Золотоніського району про успішне завершення в селі суцільної  колективізації і зосередилися на чергових завданнях комуністичної партії - виконанні хлібозаготівельних планів. А плани були чималенькі. У 1932 році великохутірські колгоспи  мали поставити державі 56725 пудів зерна (907,7 тонни), а одноосібний сектор - 13968 пудів (223,5 тонни), що загалом складало близько 12 відсотків від районного  плану.  

         Понад річкою «зеленіють широкії села, а в тих селах у веселих і люде веселі». Над Великим Хутором, що на Драбівщині, за 60 км від Черкас, лунає вдалечині пісня, зливається з щебетанням птахів, гавканням собак та своєрідною місцевою говіркою його мешканців. 1997 року, у фольклорній експедиції було записано неперевершений спів самобутніх пісень, а нещодавно тисячним тиражем вийшов  аудіо диск із цими записами.  У спільному проекті київського гурту «Буття» та Михайла  Коваля ці перлини народної творчості зможуть почути шанувальники багатоголосого автентичного співу а cappella.  У оформленні використані фото народних картинок – «Ой гиля, гиля, гусоньки» невідомого автора з Полтавщини, сер. ХХ ст. і «Три вітряки» художника Андрія Бородая, з м. Дніпропетровська, 1983 р.  з фондової збірки Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». За допомогу і підтримку висловлюємо подяку Петру Івановичу Гончару та Катерині Міщенко.