Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Традиції села

 

Поминальний понеділокПоминальний понеділок у Великому Хуторі

Вшанування померлих родичів – одна з найдавніших традицій нашого народу, яка бере свій початок ще з дохристиянських часів. Дуже давно в наших пращурів був розвинутий культ предків: вони вірили, що коли людина вмирає на цьому світі, вона переходить в інший світ і там продовжує життя; що діди-прадіди не покидають свого роду і залишаються його опікунами. Вони також вірили, що духи предків допомагали вирощувати добрі врожаї, сприяли приплоду худоби, відводили громи-грози і сприяли дощами...

 Для вшанування покійників було відведено кілька днів на рік, які потім прийняла й християнська церква. Найбільшу шану предкам віддавали на Великдень, бо вірили, що у Великодню ніч усі душі померлих дідів-прадідів присутні в хаті нащадків своїх. Тому в цей час не годиться називати їх покійниками – на Великдень і в провідний тиждень казали «родителі», «рідняки», «діди»-«баби», душі яких по «Небесному мосту» прибувають до нас то в образі зозулі, то соловейка, то перепелиці, то жайворонка. Жінка цілує хреста на могилі своїх родичів

 

Служба Божа на Великдень і освячення пасок відправляється вночі, бо на Великдень усі живі й немає покійників – їхні душі присутні поміж людьми, але тільки до сходу сонця. Тому і розговлялися перед сходом сонця, щоб за цією трапезою були душі предків. Навіть приказували при цьому: «Святиї родителі, ходіть до нас хліба-солі їсти» або «Їжте, пийте, вживайте і нас, грішних споминайте» або «Наші рідняки, не поминайте лихом, чим хата багата, тим і рада!»

Вже на Великдень, після розговіння, старші люди йшли на могили з писанками й крашанками «христуватися з родителями». Вони розбивали писанку об хрест або закопували її в могилу. Розбивши писанку, вони розкришували її на могилі, вірячи, що «родителі» споживуть, прилетівши в образі птахів. Приносили на могили також кусочок свяченої паски. Але найбільшу трапезу влаштовували на Проводи, які припадали на наступний тиждень після Великодня. Кожна родина збиралася на могилах своїх «рідняків», їм приносили на кладовище їжу і пиття, христувалися писанкою з покійниками, виливали чарочку горілки на могилу. А голова роду виголошував на Проводи біля могил давню приповідку: «Тут моя родинонька, тут моя мати, тут хутко буду і я спочивати». Люди вірили, що у ці дні Бог відпускає душі померлих на землю й вони перебувають разом із нами протягом усіх світлих днів.Родичі вшановують Григорія Івановича Козоріза

Щодо походження назви «Проводи» відомий етнограф Василь Скуратівський у книзі «Святвечір» пише так: «Це своєрідне виряджання (проводжання) духів, які на Великдень розговлялися разом із членами родини, а через тиждень їх потрібно вирядити — «до вирію та на охорону нив і врожаю». І лишень «неприкаяні» — ті, що повмирали неприродною смертю, самогубці та нехрещені — відправлялися в скелі, ліси та води. Згадаймо «Лісову пісню» Лесі Українки, густо населену русалками, потерчатами, Тим, що греблі рве, і Тим, що у скалі сидить, які співіснують із живими героями драми-феєрії»…

 Перед Проводами кладовища перестають бути місцем смутку – люди приходять сюди, щоб прибрати на могилах своїх родичів, пофарбувати огорожі та хрести. А на самі Проводи на хрестах розвішують білокрилі рушники чи хустки, прикрашають могили вінками та квітами.

У Великому Хуторі Проводи, які ще називаються «гробками», традиційно відзначаються у другий понеділок після Великодня. Цього дня родичі померлих приходять на кладовища (їх у селі п’ять), приносять великодні страви і поминають своїх предків спільними молитвами та трапезами.

 

Священик Микола Гавелєшко читає граматки з іменами померлих

  

 

 ВЕЛИКДЕНЬ 2016Velikden2016