Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Історія школи

  

     Робота членів історико-краєзнавчого гуртка

 Великохутірської  ЗОШ І-ІІІ ст. Шутенко Надії та Пізняхівського Василя.

Керівник: Коваль Наталія Григорівна

 У  Київському державному  архіві  є документ, в якому свідчиться: ”Великохутірське сільське початкове училище  в селі Великий Хутір  Великохутірської  волості  засноване в 1872 році  (Пам’ятна  книжка  Киевского ученого округа  за 1898 год, ч У .с 187) .З цього документа  і бере початок  наша  Великохутірська  загальноосвітня школа.

 130 років! Чи багато це?  Мабуть немало. 130 років – віковий  ювілей нашої школи.  Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком  нанизані на срібну нитку  життя  будні нашої школи. Скільки дитячих  очей  бачили її віконця, скільки дитячих голосочків чули її стіни... Вона як добра матінка  - голубка  збирала щороку  під своє тепле крило  своїх пташенят – вихованців .  Навчала, любила, виховувала,  благословляла в далекі світи.  130 років минуло  з дня заснування школи: низенько освітлювані кімнати  перетворились  на світлі  та просторі класи , довгі дерев’яні лави та столи  замінили сучасні  шкільні меблі, одну книгу на весь клас  - перемінили ілюстровані підручники, сучасні технічні засоби, комп’ютери.
     Незмінним був і залишається  лише  той факт , що Великохутірська середня школа існує, і що її вихованці  - це її слава і гордість. І як би далеко вони не були , в які б неблизькі світи  не заносила їх доля , та в своїх думках і спогадах вони завжди  поруч з нею, рідною і дорогою. Ніколи з пам’яті  не зітерти  споришеву стежку  в прозорому тумані, яка пістрявою стрічкою  пролягла  до незабутньої Великохутірської середньої школи.


     Відомо, що навчання  в тодішній школі розпочиналося  14 жовтня. Відвідувало  школу   50–60 дітей і то тих, хто мав на зиму взуття. Бійка, зубріння, приниження людської гідності, виховання страху перед Богом і владою – ось основні педагогічні засади  старої школи.  Тому й не дивно, що  до 1917 року  в селі  переважна більшість населення  була не письменною  або малописьменною. Якщо взяти “ Сборник о хозяйстенной  статистике  Полтавской губернии” / Полтава , 1887 год, том :/ то читаємо, що по даних  1859 – 1861 років  грамотність села Великий Хутір  була такою:  чоловіків  -  45, жінок – немає.


    Першою вчителькою цієї школи  була Ластовська В.І., і збудована була школа  на кошти її коханця – офіцера, ім’я якого,  на жаль, забулося.  Будівля  школи  не збереглася до теперішнього часу.
     До відкриття початкової школи  1872 року,  у селі працювало  дві церковно-приходські школи: одна при церкві Петра і Павла на хуторі  Волощина; друга  - при церкві  Пелагеї Блудниці на Хуторі. Після відкриття початкової школи  кількість учнів збільшилася.  Вчитися почали і дівчатка. До неї  додалися початкові класи на хуторі Ашанівка та на хуторі Петрашевський.  Із будівель цих шкіл до нашого часу  залишилася тільки будівля  школи  на хуторі Ашанівка. У цьому приміщенні зараз знаходиться магазин.
     Пед колективІ, звичайно,  неушкоджене приміщення  старої середньої школи, де зараз знаходиться  сільська Рада. Ця будівля  була збудована  в 1915 році на кошти Золотоніського земства: дерев’яні стіни обкладені червоною цеглою. Аналогічні будівлі були збудовані в селищі Драбів  ( старе приміщення райво), Мехедівці   та Ковтунах.  Будівля старої школи  перебуває під охороною держави як архітектурна  споруда у стилі українського бароко.  На  стіні висять дві меморіальні дошки: одна  - присвячена односельчанам, які були розстріляні  під час німецької окупації та Героям  Радянського Союзу, випускникам цієї школи  - Куниці Семену Андрійовичу та Сукачу Миколі Архиповичу. Їх було відкрито  у 1989 році.
     У 1906 році  у Великому Хуторі  було 438 дітей шкільного віку. Земську двокласну  чотирирічну школу відвідували 108 учнів, церковно- приходську  40 учнів, не ходили взагалі 280 учнів.
/ Ленінград, Ц.Г.И.Л. сборник № 733 ст 187/  Після революції у школах навчалося понад 500 учнів, було по 3 - 4  навчальних класів.  
   

   На фото - педколектив 1975 року

З 1915 року  у селі стало  працювати  дві школи: одна на Хуторі і друга- збудована на  Волощині.  Під час обох світових воєн приміщення школи залишилося  неушкодженим.
     У 1917—22 роках  відстоювали Радянську  владу  учні, випускники школи: Білоус С.І., Білоус І.М., Білоус М.М., Гнатенко Г.І., Базалевич М.Н., Жук П.І., Кириченко Г.О., Лопатка А.О.  , Нижник В.М., Піскун А.В., Піскун Г.М., Удовиченко К.С.
     У 1925 – 26 навчальному році  школа на Волощині  перетворюється  в семирічну. А в 1928 році  відбувся перший випуск учнів  - семикласників .  Тут слід згадати  перших організаторів  народної освіти у селі : Чернецького І.Г., Власенка М.Д., Білоуса С.І.,Цимбала В.П., Цимбала О.С., Олексієнко Н.П., Росінську С.П.
    У 1936 році  при школі було створено  відділ Полтавського  агрономічного інституту, робфак  агрономів. У цьому ж році  школа реорганізовується в середню. І вже в  1939 році  випускає перших  вихованців з середньою освітою.
    Під час Великої  Вітчизняної війни  в приміщенні середньої школи був військовий шпиталь,  в якому померло 25 поранених воїнів  різних національностей,  які поховані в братській могилі.
    21 вересня 1943 року при відступі фашисти підпалили  приміщення школи .  Побачили це дві вчительки  Олексієнко Ніна  Панасівна та Юрченко Тетяна Іванівна. Заливали пожежу чим могли, але вогонь загасили. І вже наступного дня вчителі дістали із схованки шкільний дзвінок,  позносили книги. І навчання розпочалося. За час Великої Вітчизняної війни загинуло 365 односельчан.
        Ось прізвища вихованців та вчителів школи закатованих у гестапо  в роки фашистської окупації у місті  Золотоноші.  

1941 – 1943 роки:
    Радченко Ю.Ф., Кукоб Г.І., Кукоб В.І., Сагарда С.Г.,  Жало І.М.,  Лісун А.Ф., Білоус М.І.,  Падалка І.В.,  Пасіченко А.М., Лопатка Г.О., Свистільник В.К., Дробот  Я.О., Куниця Д.К.,  Пізняхівська С.А., Коваль К.В.,  Нижник П.М., Гриценко В.І., Перетятько П.К., Лопатка п.О., Шевченко Г.О., Міхей О.Д., Глібова С.І., Старуха П.Т., Пацюк Ф.К., Бойко С.М.,  Білоус М.У., Гнойовий М.М., Орел А.З., Піскун В.П., Панченко М.К..
       У 1947 році  початкова школа на  Хуторі  була реорганізована в семирічну, а в 1959 році  її перетворено в восьмирічну. Початкову школу на хуторі  Ашанівка  було закрито в 1967 році,  а  на хуторі Петрашевський -у 1968 році. Так ці дві школи, середня і восьмирічна, існували одночасно аж до 1984 року поки не  було збудоване нове приміщення середньої школи.
       І дві школи об’єдналися в одній .  Це велике двоповерхове приміщення, яке має світлі просторі класи, одноповерхове крило для молодших класів, сучасний спортзал, бібліотеку, їдальню й актовий зал.  Поряд з школою знаходиться спортивний майданчик  із  смугою перешкод, площадкою для ігор у волейбол , футбол та географічний майданчик.
        Перед школою знаходиться погруддя Героя Радянського Союзу Куниці Семена Андрійовича.
        Одночасно з відкриттям школи було  закладено фруктовий сад. Садили його всі вчителі та учні школи. Біля саду знаходяться ділянки  для дослідницької роботи.
        Навколо школи багато клумб з квітами, які чарують своїм різнобарв’ям з ранньої весни до пізньої осені.
        Великохутірська середня школа  носить ім’я випускника цієї школи Героя Радянського Союзу  Куниці Семена Андрійовича.  Після закінчення школи в 1931 році Куниця С.А. поступив  у Золотоніське  педагогічне училище ,  яке закінчив у 1934 році . Після його закінчення  став  працювати піонервожатим у рідній школі. Потім по комсомольській путівці  пішов служити до Червоної Армії, де закінчив Качинську військову школу. На початку війни був командиром ескадрильї. 29 серпня 1941 року загинув смертю хоробрих захищаючи місто Одесу. Мав 107 бойових вильотів, збив  6 ворожих літаків.
       Указом від  10.02.1942 року  т. Куниці С.А. ”Присвоєно звання Героя Советского Союза с вручением ордена  Ленина и медали  Золотая Звезда”.  Похований Куниця С.А. в Одесі, у парку Шевченка біля обеліску Слави.
        В 1968 році  перед річницею століття, школі було присвоєно ім’я Героя.
        Але зі стін школи вийшов ще один Герой Радянського Союзу  Сукач Микола Архипович. Народився він у 1919 році в сім’ї селянина. В 1934  по 1937 рік навчався в нашій школі, потім у Одеському  метеорологічному училищі. У 1939 році  призваний до лав Червоної Армії. З перших днів війни на фронті. У 1942 році закінчив Усюченське  піхотне училище, курси “ Постріл”. 24 липня 1944 року  зав’язався тяжкий бій  за шосе Рацініеки – Режице.  В одну з вирішальних хвилин командир батальйону Сукач М.А.  побачив, як на ділянку його підрозділу  йдуть  5 ворожих танків .    25-річний  майор  гранатами підірвав два танки. Решта ворожих машин  повернули назад. Комбат кинувся в атаку попереду свого батальйону. Місто Режицю  було визволено. Але  для Миколи Архиповича  цей бій був останнім.
    Указом Президії Верховної Ради  СРСР  від 24 березня 1945 року командир першого стрілецького батальйону  278 стрілецького полку  391 стрілецької дивізії  другого Прибалтійського  фронту майор Сукач М.А.  посмертно нагороджений орденом Леніна  і медаллю Золота Зірка з присвоєнням звання  Героя Радянського Союзу.
      Офіційно школа існує 130 років.  З 1939 року  школа провела    52 випуски  10-х класів,  30 випусків – 11 класних класів  вечірньої та денної  школи. Лише з середньою освітою було випущено 1840 чоловік.  Далі додається кількість випускників  по роках:
              

1939 -  31 чол.
1940 -  23 чол.
1941 -  24 чол.
1949 -  15 чол.
1950 -   14 чол.
1951 -   16 чол.
1952 -   21 чол.
1953 -   31 чол.
1954 -   58 чол.
1955 -    42 чол.
1956 -    48 чол.
1957 -    31 чол.
1958 -    42 чол.
1959 -    41 чол
1960 -    52 чол.
1961 -  28 чол.
1963 -  17 чол.
1964 -  21 чол.
1965 -  22 чол.
1966 -  54 чол.
1967 -  40 чол.
1968 -  28 чол.
1969 -  33 чол.
1970 -  25 чол.
1977 -  69 чол.
1978 -  65 чол.
 1979 -  65 чол.
1980 -  40 чол.
1981 -  31 чол.
1982 -  29 чол.
1983 – 29 чол.
1984 -  27 чол.
1985 – 26 чол.
1986 – 27 чол.
1987- 27 чол
1988- 24 чол.
1989- 18 чол.
1990- 36 чол.
1991- 25 чол.
1992- 20 чол.
1993- 26 чол
1994-18 чол.
1995-15 чол.
1996-11 чол.
1997-18 чол.
1998-17 чол.
1999-19 чол.
2000-21 чол.
2001-22 чол.
2002-34 чол.
2003-30 чол.

           Найскладнішим часом були  післявоєнні роки, але старанність навчання завжди залишалась великою. За післявоєнні роки школа випустила велику кількість медалістів:

1949 – Жук Михайло Федорович ( срібна)
            Швидкий Орест Орестович ( золота)
1952 -  Мельник Світлана Василівна ( золота)
1953 – Гамизинська Світлана Семенівна ( золота)
            Бородич Іван Давидович ( золота)
            Загребельний Петро Іванович ( срібна )
1955 – Баштан  Ганна  Іванівна ( срібна)
1959 -  Фесенко Олександр Іванович (золота)
1960 -  Коваль Марія Василівна ( золота)
            Сидоренко Олексій Михайлович ( срібна)
1966 – Коваль Михайло Дмитрович ( золота)
            Молюка Ольга Григорівна ( золота)
            Стеблина   Раїса Іванівна. (золота)
            Ясько Галина Сергіївна ( золота)
            Павленко Тамара Андріївна. ( золота)
1967 – Пурхало Ольга Іванівна. (срібна)
1972-  Боровик Микола Володимирович. ( золота)
            Косенко Людмила Василівна. ( золота)
1973 – Чоха Людмила Василівна. ( золота)
1974 – Чирва Григорій Федорович. ( золота)
1975 – Павленко Любов М. ( золота)
1976 – Чоха Володимир Васильович. ( золота)
            Маштапа Іван Васильович.( золота)
1978 – Назаренко МихайлоІванович. ( золота)
1979 – Антипович Ольга Павлівна. ( золота)
            Рибка Лідія Іванівна. ( золота)
1980 – КовальВолодимир Григорович. ( золота)
           Білоус Лариса Григорівна.(золота)
1984 – Пізняхівський  Федір Миколайович. ( золота)
1985 -  Бездєтко  Надія Анатоліївна.( золота)
1987 -  Кива  Лариса  Василівна .( срібна)
1988 – Коваль Оксана Михайлівна. ( золота)
            Німич Олександр Володимирович. ( золота)
            Сандига Олег Петрович. ( золота)
            Овдієнко Надія Анатоліївна ( срібна)
1989 -  Ковтуненко Віктор Степанович. ( золота)
            Скрипка Ірина Миколаївна. ( срібна)
1990-  Вербицька Ольга Олександрівна. ( срібна)
            Білоус Ніна Григорівна. ( срібна)
1990 – Коваль Ольга Григорівна. ( золота)
            Нижник  Наталія Миколаївна. ( срібна)
            Сандига Сергій Петрович. ( срібна)
1991 -  Жало Людмила Іванівна. ( срібна)
            Крикун Світлана Юріївна.( срібна)
1992 -  Жук Тетяна Іванівна. ( срібна)
             Ковтуненко  Світлана Степанівна. ( срібна)
             Лебідь Людмила Василівна. ( срібна)
1995 – Конюшин Віктор Миколайович. ( золота)
            Конюшин Валерій Ммиколайович. ( срібна)
1996 -  Жук Ольга Миколаївна. ( золота)
1997 -  Матєрєва Тетяна Вікторівна. (срібна)
            Нижник Юрій Анатолійович. ( золота)
            Панова Інна Григорівна. ( срібна)
            Сандига Ірина Анатоліївна. ( срібна)
2001 – Падалка Олександр Васильович. ( золота)
            Орел Сергій Григоворич. ( золота)
            Жало Ірина Іванівна. ( золота)
            Микульська Майя Миколаївна.( золота)
2002 -  Гнатенко Віктор Іванович. ( золота)
            Ганженко  Ірина Сергіївна. (золота)
            Кива Володимир Васильович. ( срібна)
            Рясна Таміла Миколаївна. ( золота)
2003 -  Пізняхівський Віктор Миколайович. – ( золота)
            Микульський Роман Іванович. ( золота)
            Рибк  Володимир Васильович.( золота)
            Хміль Сергій Андрійович. ( срібна)
            Носач Ольга Борисівна. ( срібна)


   Школа завжди  давала  повноцінну  освіту учням, яка потім ставала їм потрібною в подальшому житті, робила їх корисними громадянами суспільства.
    У 1972 році до 100-річчя школи  проводилося дослідження з метою визначення професійного вибору випускників .В результаті дослідження виявилося, що:


Військових – 120
Лікарів – 70
Вчителів – 160
Інженерів – 62
Механізаторів – 300
Агрономів – 63
Геологів – 32
Зоотехніків – 24
Льотчиків – 30

  Шкльний гербВеликохутірська школа гордиться своїми випускниками, які здобули найрізноманітніші професії: військові офіцери, вчителі, інженери, лікарі, льотчики, кібернетики, агрономи, геологи, прикордонники, вчені , артисти -  всього 126 професій які освоїли наші випускники і працюють зараз по всій Україні, далекому і близькому зарубіжжю. 
    Багато випускників школи стали заслуженими людьми, котрих поважають люди, і праця яких  високо оцінена державою. Розповім про  деяких з них.  Серед випускників школи  є Заслужена артистка України Гаманова Надія Василівна. Закінчила Дніпропетровське театральне училище  і працювала в Черкаському ляльковому театрі.
Радченко О.К. – лікар ветеринар, доктор наук. 
Сотник П.І. -  інженер, тепер на пенсії, має три ордени Червоного Прапора, орден Червоної Зірки.
Свистільник І.О. – лікар, виконував інтернаціональний обов’язок у Афганістані, нагороджений орденом Червоної Зірки.
Сандига Б.К. – учитель , нагороджений медаллю “За трудову доблесть”, значком “ Ударник Сталинского призива”.
Один із колишніх учнів школи став священником – Сагарда М.І. і похований  на території Петро-Павлівської  церкви.
 У 1993 році пішов на пенсію колишній учитель школи, її директор , а потім і завідуючий  Драбівським райвно Косенко Василь Павлович.
Павленко Тамара Андріївна - працювала заступником Міністра по фармакології.
  Багато колишніх учнів  школи працювали  і працюють у різних державних установах на керівних посадах:
Овдієнко В.Ф. – працював головою Драбівської  держадміністрації.
Омелюх В.І. -  голова  районної ради Драбівської райдержадміністрації.
  У 1928 році  семирічку закінчив  Білоус Леонід Устимович. Після закінчення школи працював в ній вожатим.    З 1929 року  по 1965 рік  пройшов нелегкий шлях від рядового червоноармійця  до генерал-майора  авіації.  На фронті знаходився з перших днів війни. Нагороджений орденом Леніна , орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки.
   Лопатка  Олексій Якимович народився в 1914 році, закінчив лише 5 класів школи. З 1933 року в лавах Червоної Армії. Закінчив курси авіаторів, потім  авіаінститут. Нагороджений орденом Леніна, орденом  Червоного Прапора, пройшов всю війну.
    Це лише скупі факти, але за ними стоять  складні долі людей , їхнє життя. Основи патріотизму і вірності  своєму обов’язку, своїй  Батьківщині були закладені в Великохутірській  загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
     Отут якраз  слід згадати  і тих , хто воював у Афганістані:
Черемис  Валерій Миколайович
– випускник 1983 року нагороджений медаллю “ За отвагу”.
Нечаєнко  Олександр Олександрович – випускник 1979 року.
Омелюх Василь Федорович – випускник 1979 року, нагороджений  медаллю “ За отличие в охране Государственной границы  СССР”,
Нижник Сергій Вікторович – випускник  1981 року.
Радченко Володимир Олексійович – випускник 1984 року.
   Колишніми учнями школи  укомплектований весь керівний склад колгоспу, дільничної лікарні , відділу зв’язку, школи.
  Особливої уваги достойні  вчителі нашої школи. Це завдяки їм випускники вийшли  із стін школи з великим запасом знань для подальшого життя.
Першою вчителькою школи  була Ластовська В.І.  З того часу  за період  існування школи було  225 вчителів. Вони  завжди були в центрі уваги не тільки села, а й району.  Однією  з перших учителів, які піднімали народну освіту на селі  була  Росінська Софія Павлівна. Багато теплих слів  потрібно сказати  про Олексієнко Ніну Панасівну.   З 1929 року - вчителька у Великому Хуторі, викладала у молодших класах. 1964 році нагороджена  Почесною Грамотою  Міністерства освіти Української РСР.
Жало Іван Іванович  - вчитель іноземної мови , відмінник народної освіти, нагороджений орденом  Червоного Трудового  Прапора ( працює в школі і зараз).
Деркач Володимир Григорович – вчитель російської мови ,  колишній директор школи – нагороджений  орденом “Знак  Пошани”.
Коваль Ганна Олександрівна – вчителька біології,  відмінник народної освіти,  “Отличник просвещения СРСР”,  нагороджена медаллю “ За трудову доблесть”
   Іще 13 відмінників народної освіти: Цимбал В.П., Росінська С.П., Цимбал О.С., Піскун Г.А., Сандига В.І., Колінченко П.П., Косенко В.П., Чирва П.П., Піскун Т.Н., Дорошенко В.О., Жало Г.С., Новик Г.І., Німич Л.М., Коваль М.Д.       троє останніх працюють у школі на даний час. Всього у школі працює 28 вчителів, із них 25 з вищою освітою.
Слово. Учитель активно пропагував  сучасні досягнення педагогічної науки та передовий досвід  серед учителів району, області, проводив уроки для слухачів обласних курсів, семінарів, читав лекції вчителям, студентам педагогічних інститутів області, керував районною школою  передового  педагогічного досвіду,  неодноразово  виступав на обласних  педчитаннях. Дорошенко О.А.  -  відмінник народної освіти, нагороджений медаллю “ За доблесну працю”.
    Дорошенко О.А. має сотні  публікацій  з української  мови , педагогіки, краєзнавства, народознавства, його статті  неодноразово друкувались в районній газеті, журналах “ Українська мова і література в школі” ( № 2 за 1981 рік, № 2; № 3 за 1990 рік, № 11 за 1990 рік, № 12 за 1991 рік, № 6 за 1990 рік)
      Видана окрема книга “Вивчення тем граматики української мови при допомозі блоків, моделей, схем, таблиць” Черкаси, 1992, обл.ІУВ.
      Крім того Олександр Андрійович  організував і добився  відкриття нашого сільського краєзнавчого музею. Музей доповнений його власними картинами, виробами з дерева.  Є у нашій школі  і сімейні вчительські династії.
      Коваль Марія Іванівна працювала в школі вчителькою молодших класів, зараз  продовжують її справу син  Коваль Михайло Дмитрович – вчитель англійської мови   та невістка  Коваль Ольга Григорівна  - вчителька математики.
      Коваль Михайло Дмитрович – випускник школи 1966 року , Золотий медаліст, Відмінник народної освіти, член Спілки Кобзарів України, Лауреат Всеукраїнського  Конкурсу козацької пісні “ Хортиця” – 1991, учасник Міжнародного фестивалю Слов’янський базар у Вітебську, керівник фольклорного  ансамблю “ Дударик” у Великохутірській середній школі.
      Все життя пропрацювали  в середній  школі  подружжя інших Ковалів.  Коваль Ганна Олександрівна – була вчителькою біології; Коваль Григорій Іванович -  працював вчителем виробничого навчання.  І тепер продовжує справу їх  дочка  Коваль Наталія Григорівна – вчителька історії.
      Весь свій вік пропрацювала в школі Падалка Марія Микитівна – вчителька російської мови, зараз російську мову викладає її дочка  Криворот Лідія Петрівна.
       Працює в нашій школі і сім’я Жалів,  Іван  Іванович  викладає німецьку мову, Галина Сергіївна – вчителька молодших класів.
       І сім’я Панових, Григорій Миколайович – вчитель української мови,  Ніна Іванівна – вчителька російської мови; Їх дочка Савченко Інна Григорівна – вчителька  української мови та літератури.
     Виходячи із різноманітності професій, які отримали випускники школи, можна помітити , що багато уваги  приділялося таким предметам як математика, біологія, хімія, рідна мова і історія.
      За всі роки існування школи  учні були постійними учасниками  районних та обласних олімпіад:
         1980 рік – Коваль В.Г. – друге місце  на обласній олімпіаді  знавців рідної мови.
         1990 рік – Крикун С.Ю. – друге місце на обласній олімпіаді з правознавства.
         2003 рік -  Фролова Т.С. -  третє місце на обласній олімпіаді з історії.
      Ефективність  навчального процесу підтверджується  вступом  наших випускників  до престижних вузів  Москви, Ленінграду, Львова, Києва, Полтави, Харкова, Одеси.
     

  Велику  допомогу у всебічному розвитку учнів, їх талантів  та природних здібностей  дають різноманітні гуртки. Ще до війни у школі  почав працювати літературний гурток. Вже тоді  учні переписувалися із  М.Т. Рильським. Це з його благословення  такі випускники нашої школи , як  Зоря Т.Б., Жук С.П., Дорошенко О.А., стали журналістами. У післявоєнний час цей гурток став називатися  літературним товариством “Слово”. З 1967 року  керував товариством  Дорошенко Олександр Андрійович. Було проведено  багато цікавих зустрічей з відомими людьми: письменниками  Забаштанським , І.Дробним, М.Негодою, М.Світличним; журналістами Зорею та Козорізом; поетесою Тетяною Фроловою. Члени фольклорної секції  збирали місцеві пісні  оповідки, ігри, обряди.  І звичайно ж , всі гуртківці  пробували свої сили  на літературній ниві: складали казки , оповідання, вірші.
    Ця літературна студія “ Слово” працює і до нині. Керівником  студії  є вчителька української мови Падалка Ольга Іванівна. Головним напрямком  студії  є робота з талановитими  та обдарованими дітьми. Кожна дитина , яка приходить до школи  талановита  по-воєму . Тому наша школа  тісно співпрацює  з Фондом  інтелектуальної  співпраці  “ Україна – ХХІ століття”. Цей фонд допомагає нашим дітям  всесторонньо  розкрити свої таланти .
    Так у 2001 році  учениця нашої школи  Микульська Майя  стала дипломатом  Всеукраїнського  конкурсу “ Село моє, для мене ти єдине”, а в 2002 році наші учні  стали переможцями конкурсу  “Богданова криниця”, який проводився Фондом  інтелектуальної співпраці “ Україна – ХХІ століття”. Завдяки перемозі в цьому конкурсі  учениця нашої школи  Целіщева Каріна  отримала Гранд на навчання  в Київському  аграрному університеті на економічному факультеті.  Богдан Володимирович Губський  неодноразово був гостем нашої школи  і особисто вручав нагороди  переможцям конкурсу           Богданова криниця”.
    При середній школі знаходилися дослідні ділянки. Керувала ними вчителька біології Коваль Ганна Олександрівна. У 1964 році Великохутірська середня школа Драбівського району  Черкаської області  була затверджена учасником  Виставки  досягнень народного господарства в Москві. На виставку возили  вирощені  власноруч  кормові буряки і картоплю. Шестеро учнів були нагороджені  дипломами виставки.
    

   Великохутірська школа  багата не лише  на юних поетів, а і на юних вишивальниць, які працюють у гуртку  ручного вишивання “Рушничок”. Керівник гуртка  Колотило Надія Яківна.  Щороку гурток бере участь  у традиційних виставках:  районних – “Веселкові барви рідного краю”;  обласних  - “ Творчість юних”.
За участь у Всеукраїнській виставці  робіт – декоративно-прикладного мистецтва гурток отримав  дві путівки для літнього відпочинку до  Міжнародного молодіжного центру  “ Молода гвардія”
    Фольклорно-етнографічний ансамбль “Дударик”Гордістю нашої школи  був фольклорний ансамбль “ Дударик” . Керівник  - Коваль Михайло Дмитрович. Створений “Дударик” у січні  1985 року . Колектив збирав і поширював  фольклор села Великий Хутір.  В програмі : колядки, щедрівки, весняні ігри і пісні, танці , що побутували у нашому  селі .                “Дударик“  постійний учасник  обласного фольклорного свята “З глибин  народних”, у 1988 році знявся у телефільмі “Веснянки”, 1989 році був запрошений до Києва на святкування  175-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка.  У 1990 році  брав участь  у концерті  в Жовтневому палаці м. Києва, у 1991 році  представляв Черкащину   на Республіканському   дитячому  фольклорному фестивалі в м. Києві.
     У 1997  році за перемогу  на обласному фестивалі “Дударик” був  нагороджений поїздкою  до табору   “Артек”. 
      Дуже багато подорожували.  Учні та вчителі нашої школи  відвідали у Львові  музей І.Франка, історичний музей , Личаківське кладовище; у Вінниці – музей Пирогова і Коцюбинського, в Житомирі – музей Корольова,  в Одесі  - могилу  Куниці С.А.  та оперний театр , а Ялті – музей Чехова  і могилу С. Руданського;  в Полтаві -  музей Котляревського, в Чернівцях -  музей О.Кобилянської.  Побували у Чернігові, Бресті, Луганську, Умані, Севастополі, Качі...
Записані  незабутні спогади  про цікаві подорожі і пригоди. Але найбільше  учні  займалися краєзнавчою роботою. Збирали матеріали про односельчан, які  загинули у Великій Вітчизняній війні. Керував цією роботою  директор школи  Дорошенко Олександр Андрійович .
  А скільки він мандрував  по країні, збираючи архівні матеріали саме з ініціативи  Олександра Дорошенка  та коштами  місцевого колгоспу  було споруджено  обеліск Слави, де на плитах  викарбувані імена загиблих. 
       

   Тут не можна не згадати про гру “ Поиск–86”. Вели листування з ветеранами Великої Вітчизняної війни  і  розшукували тих, хто приймав участь у визволенні Драбівського  району і села Великий Хутір від німецько – фашистських загарбників.
        Олександр Дорошенко -  невтомний  краєзнавець.  І не просто краєзнавець, а патріарх  історії нашого краю.  Великохутірський краєзнавчий  музей – це безумовно його дітище.  Величезну роботу він провів по дослідженню історії  Драбова, Великого Хутора.  Тлумачення їх назв, історії  навколишніх сіл, відомих людей.
       Нині краєзнавчу роботу очолює учениця  О.Дорошенка вчителька історії  Коваль Наталія Григорівна.  Краєзнавцями школи  зібрані спогади  ветеранів Великої Вітчизняної війни , оформлено “ Книгу  Пам’яті”.
       Зібрано багато матеріалів по історії школи, села. Члени  історично – краєзнавчого  гуртка  активні учасники  Всеукраїнського конкурсу  учнівських пошукових робіт “ Слідами історії” з 1997 року  : 
    Микульська  Майя -  зайняла призове  місце  у Всеукраїнському конкурсі учнівських пошукових робіт “ Людина, Час , Пам’ятник”.
Максимова Ольга – зайняла призове місце  у суспільній акції  школярів  України – “Громадянин 2001” нагороджена дипломом Міністерства  освіти  і науки України , брала участь у  церемонії нагородження переможців у м. Києві.
Максимова Надія – нагороджена дипломом за успішну участь  у ІІІ Всеукраїнському конкурсі  учнівських пошукових робіт “ Слідами історії” на тему “ ХХ століття. Доля людини”. – 2002 .    
Зараз гуртківці працюють над темою “Міграції  в  історії села Великий Хутір”.
У 2003 році  Фролова Тетяна  -  член історичного гуртка , учениця ХІ класу  на обласній олімпіаді  з історії  зайняла третє місце. Нагороджена Дипломом обласного відділу освіти , який став путівкою  для зарахування її  студенткою історичного факультету Черкаського  національного університету Імені Богдана Хмельницького  на державне відділення. В минулому  активні  члени гуртка  Панова Інна та Крикун Світлана стали вчителями історії. Скорик Юля  та Рясна Таміла  навчаються на історичних факультетах Черкас та Переяслав - Хмельницького.  Мріють навчатися на історико–юридичному факультеті  Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького нинішні випускники , члени краєзнавчого гуртка  Пізняхівський Василь та Шутенко Надія.
   

   Цікаві факти пригадує  колишня вчителька  середньої школи Олексієнко Ніна Панасівна. Вона навчала дітей з 1929 року, коли школа була ще  чотирикласною. І, починаючи з 1927 року , існував ще 5- й клас, котрий був відкритий  за бажанням батьків і повністю утримувався  їх коштами.  Вона розповідала, що випускники 4-го класу  здавали  екзамени  з математики, географії , природознавства, історії, диктант  і читання.  Працювала вона ще в старому приміщенні:  хата під соломою земляна підлога, опалювана соломою піч,  а поряд знаходилась її кімнатка. Але й за таких умов  до уроків готувалася дуже старанно  і діти отримували досить високі знання для того часу.
  

   Великий внесок  у якість навчання  робить і шкільна бібліотека. Вона була створена  з часів утворення середньої школи. / 1934рік/. Перерва Ганна Іллінічна пригадує, що фонд бібліотеки поповнювався дуже повільно, частково  за рахунок держави, частково за рахунок учителів.  Після війни книги повернулися в бібліотеку і щорічно поповнювалися  підписними  виданнями. Зараз бібліотека Великохутірської середньої школи налічує  11 000  художніх книг і 7 000 підручників.


    Дорошенко Валентина Олександрівна  - учитель російської мови  та літератури – нині пенсіонерка , пригадує,  як за ідеєю  Дорошенка Олександра Андрійовича  проводили педради  вдома в учнів. Це досить цікавий  і незвичайний вид роботи. Деякі випускники, маючи уже своїх дітей , до сьогоднішнього дня згадують ці педради і те , що було потім після них. Ці педради мали досить добрі результати.
 Школа була, є,  і буде. Тому що сіячі доброго і мудрого  потрібні людям у житті.
Пливуть роки немов струмки, літо повертає на осінь, осінь на зиму, та життя не зупиняється. Воно вирує, іскриться як добре вино. Та  в глибині серця кожного з нас , чи вчителя , чи учня , неспалимим вогником  горить спогад про рідну школу.


                   Школо рідна! В серці ти жива. І залишишся в ньому  ти навіки, країно щастя і добра, тобі,  ми будем вдячними довіку!