Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Нариси з історії Великого Хутора

 

З історії села Драбова

Під час Північної війни син Мировича Федір разом з Мазепою перейшов у шведський табір. Деякий час хутором володів зять Мировича Яків Лизогуб, а в 1718 р. Петро I усі маєтності зрадників Мировичів, у тому числі й хутір Драбів, відписав на власність держави і віддав генерал майору Кантакузіну. Драбів став частиною Кантакузінських маєтностей. У 1734 р. в хуторі жило 13 підсусідків. У 1740 р., після смерті Марії — вдови генерала Кантакузіна, царський уряд віддав хутір на утримання кінного заводу кірасирського полку, який був розміщений у цій місцевості. Тоді хутір належав до Велико-Хутірської економії і перебував у віданні військових доглядачів, які призначалися з відставних офіцерів.

Не стерпівши гноблення козацької старшини, жителі навколишніх сіл переходили в хутір. Селились тут і люди з Правобережжя — “З той сторони Дніпра”, - що втікали від гніту польської шляхти. Хутір зростав, у 1754 р. тут уже налічувалося 10 дворів, у них 14 хат, і 24 бездвірних хати, в  яких жило 38 сімей. 

Тяжкою була доля посполитих Драбова. Вони належали царській казні, платили на утримання армії від кожної хати на рік 1 крб., 2 коп. консистенської дачі, давали на військо порції ( харчі) і рації (фураж), ремонтували й будували греблі, шляхи, водяні млини, відбували всякі повинності: “хлібопашествували на землі казенній, там, де їм з волі економії визначать, і робили казенної панщини на тиждень три дні.” Феодально-кріпосницький гніт розорив селян. Про це свідчить збільшення кількості підсусідків, бездвірних людей. За ревізією 1767 року в Драбові було 6 дворів, у них 14 хат, а безвірних хат – 61. Жило тоді в хуторі 220 душ. У 1775 р. цариця Катерина віддала Драбів “у вічне спадкове володіння графові Петру Завадовському”. Так з волі цариці посполиті Драбова стали кріпаками Завадовських.

В 20-х роках XVIII cт. в степу, поблизу хутора Дуніновського, поселилися люди з Бирловки, Плешканів та інших сіл Чернігівщини, заснувавши Слобідку Дуніновську, що належала до Великого Хутора. В 1767 р. в Слобідці жило 324 душі (7 дворів —16 хат і 28 бездвірних хат). У 1775 році в хуторі було 19 дворів і 113 бездвірних хат, в яких жило 149 сімей, а в 1782 р. в Драбові і Слобідці Дуніновській було 275 хат. Пізніше Слобідка з’єдналася з Драбовом. У 1818 р. маєток і село Драбів перейшли в спадщину до сина Завадовського Василя. Завадовські та їх управителі жорстоко експлуатували селян. Силами кріпаків Завадовські вирубали грабовий ліс і посадили сад, збудували в маєтку два палаци, викопали став, вирощували льон, зернові культури, розводили багато худоби тощо. Овеча вовна перероблялася на суконній фабриці, а з льону в майстернях ткали полотно.

Тяжке становище кріпаків Драбова посилювалося неврожаями. В 30-х роках XIX століття у Драбові, як і по всі Полтавщині, було підряд три неврожайні роки. Запаси хліба в селі вичерпались, селяни голодували, а Завадовські  тримали хліб, поки на нього зростуть ціни, або продавали його винокурним заводам. У 1839 р. недорід повторився. За рахунок експлуатації кріпаків Драбова збагачувались Завадовські, які вели розкішне життя. У 1824 р., коли не стало грошей, вони заклали маєток, село і людей під заставу у банк. У 1836 р.  Василь Завадовський одержав ще позику. Пізніше, щоб покрити борги в банк, Завадовський продав князю Анатолію Барятинському “село Драбів з хутором Петровського, село Кантакузівку, хутір Хомовщину, село Великий Хутір, Слобідку  Велико-Хутірську, селян і дворових людей чоловічої статі 3065 душ із жінками, дітьми, внучатами, з усіма сім’ями, з майном, будовами, худобою, кіньми, хлібами, суконну фабрику, кінний завод, водяні й вітряні млини, всі панські будови, землю”.

Придбавши Драбів, Барятинські збільшили свої землі. Ті селяни, які не мали наділів, були переведені в дворові. Їм платили натурою місячину. Розорені селяни працювали і на заможних селян, відробляли за них панщину.

      У 1848 р. Драбів став містечком, в якому було 4700 жителів, більше десятка крамниць і понад 60 вітряків. У 1846 р. тут було засновано “низче” приходське училище, у 1860 р. — збудовано льонотіпальну фабрику. Тоді у Драбові налічувалося 932 двори. Після кріпосницької реформи 1861 р. селяни за викуп одержали невеликі наділи землі. Проте більшість землі, що її обробляли кріпаки, Барятинські залишили собі, і селяни змушені були у них її орендувати. З кріпацтва селяни Барятинських попали в ще більшу кабалу. Барятинські пристосовували своє господарство до товарно-грошових відносин, виробляючи на ринок багато хліба, вовни та  інших сільськогосподарських продуктів, посилили експлуатацію “вільних” підлеглих селян і багатіли. Завдяки цьому в 1876 р. вони купили у Савичів у Дуніновці маєток, винокурний завод і 568 дес. землі.

У 1885 р. селяни Драбова і сусідніх сіл орендували у Барятинських 4885 дес. Землі, наймали 450 дес. пасовиська. За десятину панської землі вони або платили 7  крб. на рік, або збирали врожай з двох панських десятин, або своїми кіньми орали дві десятини, або звозили хліб з двох десятин, або молотили 30 кіп льону. У Драбові зростав прошарок заможних селян, які за безцінок скуповували в розорених селян надільні землі. Останні йшли в маєток на поденну роботу або “на строк”, а також на підприємства княгині Баратинської, де працювали по 11-14 годин.

У 1873 р. в містечку було відкрито школу, а у 1883 р. замість неї засновано двокласне народне училище. У Драбівській школі в 1903 році деякий час вчителював письменник С.Васильченко. Княгиня Барятинська в 1900 році мала льонопрядильну та фабрику обгорткового паперу, два парові млини, винокурний і два цегельні заводи, ремонтно-слюсарну майстерню, на яких працювало 340 робітників. Це були здебільшого селяни Драбова, що розорилися.  Тоді ж у Драбові налічувалось 782 селянських господарства, які мали 3083 дес. землі: 13 заможних господарств мали 14 327 дес. землі, в тому числі і княгиня Барятинська. У княгині орендувало землю 381 господарство. В її економії селяни працювали від зорі до зорі і одержували: строковий робочий на своїх харчах по 40 коп. на день, на хазяйських — по 30. Шукаючи заробітку, селяни їхали працювати в міста.

Після подій 9 січня 1905 р. по всій країні прокотилася хвиля страйків, почалась революція. Селяни Драбова піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Вони збиралися на мітинги, вимагали підвищення заробітної плати, поділу поміщицької землі, восьмигодинного робочого дня. Для придушення селянських заворушень княгиня викликала загін козаків-чеченців. 9-10 червня 1906 р., в період розгортання польових робіт, робітники льонотіпальної фабрики застрайкували. Вони вимагали підвищення поденної платні. Управитель фабрики їм відмовив, і вони кинули роботу. Цим страйком керував підпільний страйковий комітет. Пізніше були заарештовані і кинуті в Лубенську тюрму Х.Шахнович, Я.Барташник і 16 селян, серед них І.Мироненко, С.Мехеда, Н.Завадський, П.Мелешко, П.Козоріз. та інші. 8 листопада 1906 р., коли люди зібралися на ярмарок, з маєтку раптово прибули козаки, почали стріляти, убили робітника економії Данила Мяла і розігнали людей. Хоч перша російська революція і зазнала поразки, але боротьба робітників і трудового селянства проти царизму не припинялася. У цій боротьбі активну участь брали і робітники Драбова...

К. А.Сакун,

(Український історичний журнал”, №2 1963 р., стор.102-104.)