Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Нариси з історії Великого Хутора

 

Про що мовчать степові кургани?

ПроСоколова могила на околиці Великого ХутораРозпочинаючи знайомство з історією села Великий Хутір, варто бодай у загальних рисах сказати про далеку історію нашого краю, який географічно  належить  до Середнього Подніпров’я,  а точніше є частиною степового Лівобережжя.  За класифікацією Л. В. Падалки, автора історико-статистичного опису Полтавської губернії, територія теперішнього Драбівського району відносилася до Пирятинсько-Золотоніського степу, що займав  понад 900 тисяч квадратних десятин у межиріччі Сули та Супою й на початку ХХ нараховував 273 поселення. За висновками історика, активне освоєння цієї території припадає на період козацького-старшинської колонізації та наступної за нею колонізації доби кріпосництва. Лев Падалка стверджував, що заселення Пирятинсько-Золотоніського степу відбувалося за рахунок збірного населення  з різних місць, нерідко далеких від Полтавщини, що, зокрема, знайшло свій відбиток у назвах поселень туземного походження. Втім, результати археологічних досліджень та випадкові знахідки свідчать про те, що   сліди перебування людей на території нашого краю прослідковуються ще з епохи кам’яного віку.

[ Читати повністю ]

Предводителі Золотоніського дворянства

Герб дворянського роду Капністів Інститут повітових предводителів дворянства зародився в Російській імперії ще за часів Катерини II і був важливою ланкою в системі дворянського станового самоврядування. Спочатку посада повітового предводителя була створена як тимчасова, через необхідність організації дворянства для виборів депутатів до Законодавчої Комісії і для складання ними наказів комісіям з укладення проекту нового  Уложення. Тому вже у грудні 1766 року  на території  Переяславського полку відбулися вибори депутатів шляхетства, які склали  свій наказ полковнику компанійському Захарію Забілі. Серед авторів цього документа зустрічаємо і прізвища виборних представників золотоніського шляхетства: підкоморія Якова Іскри, земського судді Івана Андрієвського, земського писаря Григорія Кононовича, полковника Миколи Лесеневича  та інших.

[ Читати повністю ]

2. Наш край 100 років тому. Золотоніський повіт

  Столипінські реформи і їх наслідки

      Столипінські реформи справили великий вплив на соціально-економічний  розвиток Золотоніського повіту, який і за розмірами, і за кількістю населення залишався одним з найбільших аграрних районів Полтавської губернії. За даними Статистичного щорічника Полтавського губернського земства, у 1911 році тут проживало 239 тис. осіб, в користуванні яких було понад 373 тис. десятин землі. З них 90 091 дес. (24,22%) належали  дворянам, 147 950 дес. (39,78%) – козакам, 73 301 дес. (19,71%) – селянам, решта – представникам інших верств та різним відомствам.  В середньому на одного жителя  Золотоніського повіту припадало 1,48 десятини, хоча розподіл земельної власності був вкрай нерівномірним.  

[ Читати повністю ]

1. Наш край 100 років тому. Золотоніський повіт

                Загально-політична ситуація

Вітряки-символ старої України 1911-й рік. У повітових і губернських містах Російської імперії проходять помпезні заходи, присвячені 50-річчю скасування кріпосного права та вшануванню пам’яті царя-визволителя Олександра II.  У Москві, на Міуській площі, з цієї нагоди  закладають величний Олександро-Невський храм,  а в Києві, , на Царській площі (тепер Європейський майдан)  відкривають пам’ятник  Олександру II з надписом “Благодарный Югозападный край”. Остання подія проходить при великій кількості народу, який прийшов подивитися не стільки на пам’ятник, як на живого царя Миколу II та його численну свиту,  що приїхала на урочистості з Петербурга.

[ Читати повністю ]

ВІЙНА БУЛА НЕМИНУЧОЮ

  Родина-мать зовет!70 років тому, 22 червня 1941 року, фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Розпочалася жорстока і кровопролитна війна, яку пізніше радянська історіографія  назве «Великою Вітчизняною». Такою вона надовго увійде у шкільні підручники і мемуари, такою її показуватимуть у численних кінофільмах і  виставах, головною темою яких стане небачений героїзм радянських воїнів, що не шкодували для майбутньої Перемоги ні своїх сил, ні життя. Та це лише частина правди про ту війну, з якої радянська пропаганда уперто ліпитиме свій міф . 

[ Читати повністю ]

Родом з Великого Хутора. Омелюхи

Родина Омелюхів. Світлина 1959 рокуПредставники роду Омелюхів належать до одного з найдавніших  селянських родів Великого Хутора, який з’явився на цих землях приблизно у першій половині XVIII століття. Вже у 1767–1769 роках, за даними Рум’янцевського опису Малоросії, у Великохуторянській слобідці, яка знаходилася на річці Золотоноша трохи нижче від Великого Хутора, проживало 15 представників роду Омельшенків, які були об’єднані в чотири родини: Кіндрата Омельшенка, його братів Івана, Корнія та Мойсея.  Прикметно, що два перших брати значилися як  уродженці Великохуторянської слободки, тобто були корінними жителями, а це значить, що у 1744–1745 роках тут вже мешкали їхні батьки, які й дали життя своїм синам. Відомо, що їхнього батька звали Семен і, , скоріше за все, він мав козацьке походження

 

[ Читати повністю ]

З історії закріпачення великохутірських селян

На паншину. Мал. О.Дорошенка150 років тому, а точніше 19 лютого  1861 року, імператор Олександр II підписав  “Маніфест” про відміну кріпосного права та “Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності”. Ця подія мала виключно важливе значення для розвитку українського села,  оскільки дала омріяну  землю і волю мільйонам селян і  відкрила їм шлях до самостійного господарювання. Проте, майже 80 років феодального кріпосництва, а потім ще й 60 років колгоспно-радянського рабства залишили глибокий слід в ментальності та психології селянина, який простежується й досі.

[ Читати повністю ]

Шановні друзі!

Віктор Козоріз, редактор сайту села Великий ХутірГотується до друку книга “Нариси з історії Великого Хутора”. Це унікальне видання містить більше 50 нарисів, статей, наукових розвідок, які розповідають про історію  Великого Хутора від початку  заселення великохутірських земель (кінець XVII-го ст.) до 40-х років ХХ ст.  (зміст книги див. нижче). Також у ньому зібрано багато довідкового та ілюстративного матеріалу, отриманого з архівних джерел. Загальний обсяг книги -  500 сторінок. Необхідна сума для її видання, накладом 500 примірників, складає 20 000 грн.

[ Читати повністю ]

Великий Хутір у роки Голодомору

 Плакат Голодомор23 листопада 2013 року Україна і світ відзначимуть 80-і роковини від Голодомору, який досі залишається однією з найтрагічніших сторінок нашої історії. І хоч сьогодні окремі політки та політичні сили намагаються применшити масштаби цієї трагедії та викривити її причини, справжню правду  про Голодомор уже не приховати. Бо вона не тільки у розсекречених архівних матеріалах,  а і в пам’яті ще живих свідків того страхіття, яке не можливо забути . Тому люди пам’ятають і імена померлих від голоду в їхньому хуторі чи селі,  і тих, хто брав активну участь у колективізації селянських господарств, а потім вимітав із селянських комор останні залишки зерна, прирікаючи своїх земляків на голодну смерть..

[ Читати повністю ]

Перший телевізор

Один з перших радянських телевізорів "Рекорд -6"Рівно півстоліття тому у Великому Хуторі  з’явилося електичне світло, а з ним — і  перший телевізор. Тепер у це важко повірити, але були такі часи, коли чорно-білий телевізор вважався   великою розкішшю і дозволити собі це "диво техніки" могли лише  поодинокі селяни. А про кольоровий тоді ніхто й не мріяв. Жителю Великого Хутора Борису Потаповичу Омелюху було лише вісім років, але він добре пригадує, що на їхньому кутку (Забайкалля) перший телевізор з"явився  у  Івана Єгоровича Коваля - колгоспного ветлікаря. Отож, ледь не вся вулиця збиралася в його оселі, щоб подивитися на телевізор (здається, це була «Весна-3» виробництва дніпропетровського радіозаводу), а потім у же й те , що по ньому показували

[ Читати повністю ]

Рід Барятинських і Драбівщина

 Про зв’язки князівського роду Барятинських  з Драбівщиною добре відомо хоча б тому, що це прізвище  відбилося у назві одного з населених пунктів нашого краю – пристанційного селища Драбово-Барятинське. Також відомо,  що на початку XX століття у містечку  Драбові Золотоніського повіту була  велика економія княгині Барятинської, до якої належали льонотіпальна і картонно-паперова  фабрики, винокурня, паровий млин, кінний і цегельний заводи. Після революції 1917 року все це, на жаль, було розграбоване і зруйноване. Але мешканці Драбова та навколишніх сіл  ще й досі знаходять на своїх обійстях цеглу з  маркуванням “К.Б.” (княгиня Барятинська), яка нагадує про колишнє багатство і впливовість представників цього роду. Та мало хто знає про те, звідки він походив і як склалася доля його нащадків, зокрема тих, які колись володіли землями нашого району. Отож, саме про це і йтиметься далі.

[ Читати повністю ]

Понад річкою Золотоношкою

Річка Золотоношка. Фото С. КриниціРічко мого дитинства, скільки приємних спогадів спливає у пам’яті, коли приходжу на твої береги! Скільки незабутніх вражень подарували мені твої тихі плеса і теплі води, у яких я колись вчився плавати   й вудити карасів! Тут я отримав свої найперші уроки з ботаніки та біології. А ще на твої затишні  узбережжя любив я ганяти  з хлопцями корів, бо була там не тільки найсоковитіша пастівня, а й найкраще місце для наших розваг, які ми не втомлювалися вигадувати собі на радість.  Яке то було диво залізти на водокачку, наскрізь просякнуту соляркою, і звідти спостерігати за полохливими виводками лисок , що наближалися до самого берега. Або  своїми руками розчистити замулене джерело, що пробивалося з-під гори, і потім припадати до його чистої, живлющої води.   
[ Читати повністю ]

Як y Великому Хуторі з’явилася Волощина?

Сучасні енциклопедичні словники говорять про те, що Волощина, або Валахія —  це історична  область в Румунії, яка знаходилася  між Карпатськими горами та Дунаєм. Річка Олт поділяє її на дві частини: Мунтенію (Муньтянію), або Велику Волощину, з головним містом Бухарест, і Олтенію, або Малу Волощину, з головним містом Крайова. Проте жителям Великого Хутора відома ще одна Волощина, яка знаходиться на території  їхнього села і охоплює його центральну частину, приблизно від  ставка Рудочка до Петро-Павлівської церкви.   Туманні перекази, , які дійшли до нашого часу, говорять про те, що великохутірська  Волощина (ця назва місцевими жителями здавна вживається як народний топонім) була заснована чи то румунами, чи то болгарами, які колись переселилися  на великохутірські землі й заснували тут свою колонію. Але коли саме це сталося і чому вихідці з балканських країв опинилися у степовій Україні — тривалий час  залишалося загадкою.

[ Читати повністю ]

З історії Великохутірської волості

Великохутірська волость була утворена у 1861 році, як адміністративно-територіальна одиниця Золотоніського повіту Полтавської губернії. Правовою основою для утворення волості стало  “Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності” від 19 лютого 1861 року та розділ II цього Положення “Про влаштування сільських товариств і волостей і громадське їх управління”. Зокрема, у п. 42 Положення було сказано, що волості утворюються із сусідніх сільських товариств одного повіту. Населення волості могло складати від 300 до 2000 тисяч ревізьких душ чоловічої статі, а відстань до найвіддаленішого населеного пункту не повинна була перевищувати  12 верст.

[ Читати повністю ]

Нова Бірючка: репресований хутір.

 Михайло Констянтинович Заєць з дружиною, дочками та онуками на засланні. "Мій дід,  Заєць Михайло Констянтинович, до 1929 року проживав  у хуторі Нова Бирючка Великохутірської сільради, де мав кілька десятин землі і власне господарство, а з початком суцільної колективізації його разом із сім"єю було виселено на північ, до Архангельського краю. Уже після війни він переїхав  у місто Бугуруслан Оренбургської області,  де мешкала одна  з його дочок, і там помер у 1962 році. На жаль, ні дідуся, ні бабусі я не пам"ятаю, бо народився вже після їхньої смерті. Але з розповідей їхньої дочки (моєї мами) знаю, що вони часто згадували про той хутір, де колись проживали, і увесь час мріяли до нього повернутися. Чи не могли б ви розповісти про історію цього хутора і про те, як склалася  доля його жителів."

 Ось такий лист надійшов на мою електронну скриньку від одного з відвідувачів інтернет-сайту села Великий Хутір, громадянина  Російської Федерації, який розшукує інформацію про своїх далеких предків та  їхню батьківщину. Він ніколи не бував в Україні, а тим більше у Великому Хуторі, але  натрапивши у одній із моїх статей на згадку про хутір Нова Бирючка, вирішив  поцікавитися його історією. Гадаю, вона зацікавить і моїх земляків, мешканців драбівського краю, адже, напевне, вони також щось чули про цей хутір, якого, на жаль, вже давно немає не тільки на топографічних картах, а й на місцевості

[ Читати повністю ]

Динаміка заселення села Великий Хутір

за даними архівних матеріалів

[ Читати повністю ]

Справа “незаможників”. Підстави для реабілітації.

 У березні 1938 року виїздна сесія спецколегії Полтавського обласного суду слухала у  місті Черкасах кримінальну справу групи колгоспників колгоспу “Незаможник” великохутірської сільради, які були  звинувачені  у шкідницькій роботі та створенні серед колгоспників незадоволення радянською владою. Всього по справі проходило 10 осіб, переважно посадовців та   членів правління колгоспу “Незаможник” на чолі з його головою Іваном Надточієм. Останній пропрацював керівником господарства  лише 10 місяців, але цього виявилося достатньо, щоб  слідство звинуватило його у злочинному ставленні до роботи та розвалі колгоспу.

[ Читати повністю ]

Несли у люди віру і знання (з історії Золотоніського земства)

 Досліджуючи історію села Великий Хутір та біографії великохутірських священиків, які до 1917 року відігравали важливу роль у житті сільської громади,  натрапив на цікаві документи, що розповідають про  розвиток народної освіти на території нашого краю та про ставлення до цієї справи місцевого населення і духовенства.  Багато таких документів містять матеріали Золотоніського повітого земства, до якого належали деякі села теперішньої Драбівщини, а також журнальні підшивки “Полтавських єпархіальних відомостей”, які регулярно інформували своїх читачів про стан народної освіти на території Полтавської губернії.

[ Читати повністю ]

З історії Золотоніського земства

Україна повертає собі власну історію, заново відкриває її славні і трагічні сторінки, а з ними відновлює й наше невід’ємне право на самобутність. Причому, ця самобутність визначається не тільки загальнонаціональними цінностями, а й особливостями окремого міста, села чи району, які зливаються у велику мозаїку українського народу. Приємно відзначити, що у цій мозаїці знайшлося місце і для моєї малої батьківщини — села Великий Хутір, що  розкинулося вздовж річки Золотоношки більш ніж на десять кілометрів. Понад 150 років це село було у складі Золотоніського повіту Полтавської губернії, пізніше — однойменного району, а з 1954 року воно є адміністративною одиницею Драбівщини.

[ Читати повністю ]

З історії села Драбова

Село Драбів виникло в кінці XVII ст. Багатий козак, пізніше переяславський полковник Іван Мирович у 1680 р. захопив і скупив над річкою Золотоношкою общинні землі. Тоді ж там виник хутір. Переяславський полковник звернувся до царя з проханням видати йому грамоту на цей хутір. У 1690 р. він одержав жалувану грамоту на хутір з ставом і лісом Драбовим, випасами і скотними сіножатями.  Так виникла назва “хутір з лісом Драбовим” або просто хутір Драбів. У 1700 р. в хуторі “за гребелькою було сім хат, і в тих хатах живучіє люди всякі підданські повинності відбували”.

[ Читати повністю ]

Великий Хутір 240 років тому

 Всього під час Рум’янцевської ревізії  села Великий Хутір та Великохуторянської слободи було описано 97 селянських і 2 священицьких будинковолодіння, будинковолодіння відставного ротного квартирмейстера Микити Пермякова та казенна економія, яка раніше  знаходилася у власності князівської родини  Кантакузенів. Управителем цієї економії на той час був “определенный в силе высококомандующего Генералитета на повеление и содержание описаных маетностей кантакузиных премьер-майор Никита Ашанин“,  який пізніше на річці Золотоношка  заснував хутір Ашаніновку (теперішня назва Ашанівка). 

[ Читати повністю ]

Залізниця до Драбова: проект, який не збувся

                  ( з історії Золотоніського повітового  земства)

[ Читати повністю ]

Бжолярські традиції в історії села

Щодо ж до самої пасіки, то, як видно з Рум’янцевського Опису, стояла вона за греблею в казенному саду і нараховувала 93 вулики чи бжолосім’ї, які давали непоганий  прибуток. Там же, при пасіці був і погріб  “для поклажи оных пчел”, сказано у Описі.  Ревізори зафіксували, що “с оных пчел мед, получаемый в прибель, подается в шинок у продажу, а также продается в местечке Золотоноше и получается со всего того в год 38 рублей и 46 копеек”.

 

 

 

[ Читати повністю ]

Як у Великому Хуторі ярмаркували 140 років тому

 Досліджуючи історію Золотоніського повітового земства, не можливо не звернути увагу на бурхливий розвиток місцевої торгівлі, яка посідала  важливе місце у житті повіту та його мешканців.   Зокрема, у звіті Золотоніської повітової земської управи за 1869 рік наводяться дані, що на той час у місті Золотоноша і 13 містечках та селах Золотоніського повіту існував 51 ярмарок, з яких один був двадцятип’ятиденний, один – чотирьохденний, 27 – дводенних і  2 – одноденні.

[ Читати повністю ]

Перша згадка про Драбів

ПЕРША документована згадка про Драбів знаходиться в грамоті царів Петра та Івана, яку вони дали переяславському військовому товаришу Івану Мировичу на володіння селами та хуторами, лісами й угіддями, сінокосами й млинами на колишній території нашого краю. При посиланні на цю грамоту наводиться лише невеличкий уривок, що стосується “хутора со ставом с лесом Драбовым”. Думаю, що мешканцям не лише Драбова, а й усім жителям району буде цікаво знати, що це за грамота, який її зміст, коли вона дана і за яких обставин.

[ Читати повністю ]

Козацьке минуле Великого Хутора

Перші згадки про село та історія заселення великохутірських земель. 

Ще до недавнього часу вважалося, що історія села Великий Хутір бере свій початок з  невеликого хутора Мельники, який  нібито був заснований на річці Золотоношка  у  першій половині XVII-го століття. При цьому дослідники і краєзнавці найчастіше посилалися на карту  французького інженера-картографа Гійома-Лавассера Боплана, який  перебував на службі у польського короля Сигізмунда III. Мандруючи у службових справах, Боплан склав детальний опис українських земель і в 1651 році видав Генеральну карту України, яка й досі є неоціненним першоджерелом для вчених  та краєзнавців. Саме завдяки  цій карті вони  встановили, що у середині XVII-го століття в межах історичної Полтавщини  існувало близько  300 населених пунктів: міст, сіл та хуторів, більшість з яких містилася на берегах річок та озер. Зокрема, на річці Супій вже  існували Гельмязів, Безпальче, Жорнокльови, на річці Чумгак - Круподеринці, Перервинці, Білоусівка, Чумгак, а на Золотоношці - місто Золотоноша, село Вільхи, хутори Ковтуни та Драбівці - всього 10 поселень. Одне з цих поселень на карті Боплана було позначене трохи  вище Драбівець і латинською мовою писалося як Melniki (Мельники). Містився  цей населений пункт у верхів"ї  Золотоношки на її правому березі, приблизно там, де нині знаходиться Великий Хутір. Саме це й дало дослідникам підстави говорити про те, що у середині XVII-го століття  на території нинішнього села існувало поселення, яке потім невідомо куди поділося

[ Читати повністю ]

Великий Хутір у часи Гетьманщини

Після Визвольної війни українського народу 1648-1654 років  Лівобережна Україна, за якою закріпилася назва Гетьманщина  залишилися в складі Московської (з початку XVIII ст. Російської) держави. Гетьманщина, що займала територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, лівобережної частини Черкаської та Київської областей, в адміністративно-територіальному устрої поділялася на полки (Стародубський, Ніжинський, Чернігівський, Прилуцький, Київський, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Полтавський, Миргородський), які підпорядковувалися московському уряду. Полки в свою чергу поділялися на сотні, до однієї з яких, а саме  Золотоніської Переяславського полку територіально відносилося і село  Великий Хутір та Великохуторянська слобода. Згадку про це знаходимо у книзі Володимира Кривошия “Генеалогія українського козацтва. Переяславський полк” ( м.Київ, видав. дім “Стилос”, 2004).

[ Читати повністю ]