Від душ спасенних- спасителю душ

Розшукуючи матеріали з історії Великого Хутора, натрапив на вже призабуту статтю Валентини Гавришкевич "Від душ спасенних", присвячену голові колгоспу "Незаможник" Якову Дроботу (газета "Черкаський край" від 16 листопада 1993 р). Тоді журналістка дуже правдиво описала історію людини, що була засновником першого в селі колгоспу, і в 1932-33 роках не допустила масового голоду, який буквально викошував сусідні села, справляючи свої чорні жнива. Закінчувалася ж та стаття такими словами: "І думається: як нам сьогодні бракує патріотів, отих одухотворених ідеєю, здатних платити за неї потом і кров"ю, коли Україну, як шкарлупину крутить у кризовому вирі. Таких, як Дробот. Бо якщо про нього через стільки десятиліть ще й сьогодні згадують добрим словом люди, то дійсно прожила людина чесно своє життя. Пам"ять про нього - від душ спасенних. Про кого ж пам"ятатимемо ми?"

Не знаю, чи багато великохуторян читали ту статтю, але мені стало прикро і за себе, і за них, що досі в селі немає ні пам"ятника, ні пам"ятної дошки Якову Дроботу, який, по великому рахунку, здійснив подвиг, рятуючи своїх земляків від голодної смерті.хто, звичайно, не рахував порятованих ним життів, ніхто не наводив на цей рахунок офіційних довідок, але в багатьох сільських родинах й досі із вдячністю згадують про Якова Дробота і про його добрі справи. Адже ще живі свідки тих подій, а отже - жива й народна пам"ять, яка є найсправедливішим і найоб"єктивнішим суддею. Та, на жаль, немає нічого вічного і з плином часу поступово замулюються навіть найяскравіші сторінки нашої історії. Тому й вирішив я звернутися до представників місцевої влади з пропозицією про встановлення у Великому Хуторі пам"ятної дошки Якову Дроботу та вшанування пам"яті тих, кого у селі все-таки настигла голодна смерть. Бо те, що у Великому Хуторі не було великого голоду - лише половина правди. Інша правда полягає в тому, що у 1932-1933 роках від голодної смерті в селі померло щонайменше 200 осіб ( за підрахунками колишнього директора Великохутірської середньої школи Олександра Дорошенка). Це були переважно старики та діти. Але багато померло і тих, хто в пошуках їжі приходив сюди з інших сіл та знесилений вже не міг повернутися додому. Про це мені доводилося чути ще на наприкінці 80-х років від своєї бабусі Катерини та її ровесниць, які вже відійшли у вічність. Свідчили про це й ті, з ким мені доводилося спілкуватися пізніше.

Отож, пам"ять про страшні часи Голодомору має бути збережена для наступних поколінь, як і пам"ять про тих, хто намагався протистояти цьому злу, ризикуючи власним благополуччям, а то й життям. Окрім Якова Дробота згадують у Великому Хуторі ще бригадира Й. Козоріза, який ходив по селах і чим міг допомагав дітям. Крім того він взяв до себе додому і виходив 11 безпритульних дітей, хоча мав шестеро своїх...

Так що вшанування пам"яті про цих людей є нашим святим обов"язком і це не пізно зробити навіть сьогодні, через 75 років після Голодомору. Тим більше, що це не тільки моя думка. Нещодавно на своє звернення до представників влади я отримав відповідь від першого заступника голови Драбівської райдержадміністрації В.Ф.Овдієнка, в якій сказано, що "відкриття меморіальної дошки Якову Олександровичу Дроботу, який рятував односельчан від голодної смерті під час Голодомору 1932-1933 років в Україні заплановане на наступний рік". Отже, великохуторянам буде про кого пам"ятати і через десятки, і через сотні років. Бо пам"ять ця справді від душ спасенних.
Віктор Козоріз

Статтю Валентини Гавришкевич "Від душ спасенних" можна прочитати у рубриці "Спогади про Голодомор"

 

    

Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









До 80-річчя Голодомору 1932-1932 років