Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Реабілітовані історією

   Упродовж тривалого часу імена та біографії  цих людей були несправедливо викреслені з народної пам’яті як “ворогів народу”. І тільки зараз вони потроху повертаються до нас із забуття — німі свідки свого тривожного часу і його жертви. Про них говорять томи кримінальних справ і сухі записи в протоколах допитів, резюмовані короткими і страшними   вироками: “приговорить к расстрелу”, “выслать в отдаленные районы СССР”, “заключить в исправительно-трудовой лагерь” і  т. п.  

       Виписка з протоколу Трійки Ось лише одна з таких справ за номером 4022, що   зберігається в галузевому архіві УСБУ в Черкаській області. Це справа по звинуваченню в контрреволюційній діяльності воєнрука  Золотоніської агрошколи  Володимира Тушинського (поляка за національністю) та ще 38 жителів Золотоніського району. Серед них фігурують і  троє жителів Великого Хутора – Іван Лісун, Павло  Філоненко, Микита  Марченко. Усі вони були визнані винними у причетності до вигаданої воєнно-повстанської  організації, яка нібито ставила за мету повалення радянської влади шляхом збройного повстання на випадок війни з Німеччиною. Цікаво, що під час обшуку в підозрюваних    було вилучено лише одну бойову гвинтівку і чотири набої до неї, два обрізки та  “наган”. Крім того, більшість заарештованих навіть не були між собою знайомі. Не зважаючи на це, на підставі сфальсифікованих матеріалів слідства усі вони були визнані контрреволюціонерами і в 1938 році Трійкою УНКВС по Полтавській області засуджені до розстрілу.

        Селянин Микита Андрійович Марченко, батько семи малолітніх дітей,  був розстріляний 14 травня 1938 року. Але його дружина Катерина Степанівна тривалий нічого не знала про долю свого чоловіка. Як видно з матеріалів розсекреченої справи, у грудні 1938 року вона  зверталася до прокурора Полтавської області і просила з’ясувати за що забрали її чоловіка та де він знаходиться. Проте відповіді на свого листа так і не отримала. І лише у 1947 році, уже після реабілітації М.А. Марченка, його рідні дізналися про те, що йому було винесено смертний вирок.

       На жаль, ми досі точно не знаємо, скільки всього було винесено таких вироків і скільки людських доль було знівечено сталінською репресивною машиною. Лише приблизні цифри. Проте ми твердо переконані,  що Справедливість рано чи пізно  восторжествує і будуть  поіменно названі   не тільки жертви політичних репресій, а  й їхні  кати — ті, хто писав доноси на своїх сусідів і давав у судах неправдиві покази, хто фабрикував кримінальні справи і виконував розстрільні вироки. Нам потрібна ця Правда. Щоб раз і назавжди засудити злочини комуністичного режиму і відвернути їх повторення. Щоб  викорінити в суспільстві страх і байдужість, які ще й досі визначають спосіб мислення та поведінку  багатьох людей.   

       За  останні  десятиліття в Україні було проведено величезну роботу з відновлення історичної справедливості та увічення пам’яті жертв тоталітарного режиму, свідченням чого є видання  36 томів документальної серії “Реабілітовані історією”. В них оприлюднено близько 154 тисяч прізвищ репресованих громадян з різних областей України,  у тому числі й 35 тисяч мешканців Черкаського краю.  Є серед них і  колишні мешканці села Великий Хутір,  які були незаконно репресовані за  сталінського режиму, а пізніше реабілітовані судами та  органами прокуратури. Але досі практично нічого не було відомо про  те, чому були заарештовані мої земляки і  які  звинуваченнями їм пред’являлися, де вони відбували покарання і як закінчили свій життєвий шлях. До останнього часу ця інформація була таємною  й  тільки після Указу Президента України № 37/2009 від 23 січня 2009 року “Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні” з’явилася можливість більше дізнатися про моїх  репресованих земляків та з’ясувати окремі обставини їхнього життя.

        Сподіваюся, що згодом  буде розсекречено і решту матеріалів, які містяться в архівно-кримінальних справах щодо репресованих осіб, зокрема великохуторян. А поки що пропоную ознайомитися з архівними довідками, які були отримані мною в державному архіві Черкаської області та в галузевих архівах Служби безпеки України.  

 

УКРАЇНА 

ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

 ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                                                                                                                                         Козорізу Віктору Петровичу

 

Шановний Вікторе Петровичу!

 Надсилаємо архівну довідку про факт репресії та реабілітації Грицаченка Григорія Павловича, Жука Пилипа Григоровича, Клочка Івана Федосійовича, Костенка Кузьми Юхимовича, Лісуна (Лисуна) Івана Трохимовича, Приймака Георгія (Григорія) Панфіловича, Слинька Федора Кириловича, Філоненка Павла Степановича та Яковенка Миколи Ільковича (Ілліча) та ксерокопії фотографій Грицаченка Григорія Павловича, Жука Пилипа Григоровича, Клочка Івана Федосійовича, Слинька Федора Кириловича та Яковенка Миколи Ілліча.

При цьому повідомляємо, що відомостей про місце поховання Костенка К.Ю., Лисуна І.Т., Приймака Г.П., Слинька Ф.К. та Філоненка П.С. та відомостей про подальшу долю Грицаченка Г.П., Клочка І.Ф. та Яковенка М. І. в кримінальних справах не виявлено.

По факту репресії та реабілітації Удовиченка Павла Варфоломійовича та ще відносно однієї кримінальної справи на Слинька Федора Кириловича рекомендуємо звернутися до Управління Служби безпеки України в Черкаській області за адресою: 18000, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240.

Додаток: архівна довідка на 4 аркушах та ксерокопії 5 фотографій на 1-му аркуші, лише адресату.

 

Директор архіву                                           Т.А. Клименко

  

 

                                                            АРХІВНА ДОВІДКА

 

                      Державний архів Черкаської області повідомляє, що

  ГРИЦАЧЕНКО Григорій Павлович,

1 січня 1896 року народження, уродженець і житель с. Великий Хутір Золотоніського району Київської (нині Драбівського району Черкаської) області, українець, грамотний, позапартійний, одружений. У 1918-1919 рр. був рядовим гетьманської варти.

Заарештований 8 (9) липня 1937 року, до арешту працював на тимчасових роботах (різних сільськогосподарських роботах) у колгоспі „Перебудова" с.Великий Хутір, після арешту утримувався під вартою в Черкаській тюрмі. Обвинувачувався за  ст.54-10 КК УРСР (серед колгоспників проводив підривну роботу, спрямовану на послаблення колгоспного будівництва,   проводив   контрреволюційну   роботу   проти   підписки   на    позику „Обороны страны “.

 Рішенням засідання Трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР від 17 серпня 1937 року Грицаченко Григорій Павлович був ув"язнений у виправно-трудовий табір терміном на десять років, рахуючи термін з 8 липня 1937 року.

Постановою президії Черкаського обласного суду від 3 лютого 1989 року рішення Трійки при Київському облуправлінні НКВС від 17 серпня 1937 року відносно Грицаченка Григорія Павловича відмінено, а кримінальна справа закрита за відсутністю в його діях складу злочину.

Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр.6437, арк.1,4,5,5зв.,6,22,23,24,35.36.

    

ЖУК Пилип Григорович,

1903 року народження, уродженець і житель с.Великий Хутір Золотоніського району Полтавської (нині Драбівського району Черкаської) області, українець, освіта початкова (3 класи),  позапартійний, одружений. У 1937 р. був під слідством 6 місяців, обвинувачувався за  ст. 72 КК УРСР.

Заарештований 9 вересня 1941 року Диканьським райвідділом НКВС, до арешту працював рядовим

колгоспником колгоспу ім. Кірова с. Великий Хутір. Обвинувачувався за ст.ст. 54-10 ч.П, 54-14 КК УРСР (під час евакуації колгоспної худоби з прифронтової смуги  саботував заходи уряду по евакуації худоби, не бажав супроводжувати худобу за місцем призначення, намагався залишитися разом з худобою на території, окупованій німцями. Серед погонщиків проводив антирадянські розмови, казав, що худобу необхідно зберегти для фашистів).   

 

Постановою особливої Наради при Народному Комісарі Внутрішніх Справ СРСР від 9 січня 1943 року Жук Пилип Григорович за антирадянську агітацію ув"язнений у виправно-трудовий табір терміном на п"ять років, рахуючи термін з 9 вересня 1941 року. Покарання відбував у тюрмі № 5 НКВС ТАРСР м. Єлабуга (Івдельтабір). Помер 14 липня 1943 року.

Висновком Прокуратури Черкаської області від 29 червня 1989 року Жук Пилип Григорович підпадає під дію ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновлення справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х та на початку 50-х років».

 

 Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр. 8870, арк.5,6,10,38,39,40,41,43-а,51

  

КЛОЧКО Іван Федосійович,

1898 року народження, уродженець і житель с.Великий Хутір Золотоніського району Київської (нині Драбівського району Черкаської) області, українець, освіта початкова, одружений, син куркуля (висланого у 1930 р. по II-й категорії).

Заарештований 15 квітня 1931 року, після арешту утримувався під вартою в Золотоніській райміліції та Київському ДОПРі. Обвинувачувався за ст. 54-10 КК УРСР (систематично проводив антирадянську агітацію проти колективізації заходів  Радвлади, які проводилися на селі).

Постановою особливої Наради при Колегії ДПУ УРСР від 24 травня 1931 року Клочко Іван Федосійович був висланий етапом через ПП ОДПУ до  Північного краю на три роки, рахуючи термін з 15 квітня 1931 року.

 Висновком Прокуратури Черкаської області від листопада (число не зазначене) 1989 року Клочко Іван Федосійович підпадає під дію ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року „Про додаткові заходи  по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х та на початку 50-х років".

Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр.4478, арк. 1,2,23,25,27,30,31.

  

КОСТЕНКО Кузьма Юхимович,

 1 листопада 1891 року народження, уродженець с. Рождественське Драбівського району, освіта сільська (є відомості: с/школа), українець, позапартійний. У 1918 р. служив у Гетьмана, у 1931 р. був розкуркулений, до арешту проживав у с. Гайворонщина Великохутірської сільради і працював продавцем у кооперації с.Великий Хутір.

Заарештований 20 лютого 1938 року, після арешту утримувався у КПЗ Золотоніського райвідділу НКВС. Обвинувачувався за ст.ст.54-10,54-11 КК УРСР (участь у контрреволюційній повстанській організації).

Рішенням особливої Трійки УНКВС по Полтавській області від 9 квітня 1938 року Костенко Кузьма Юхимович приречений до розстрілу з конфіскацією особисто належного йому майна. Вирок виконано 1 червня 1938 року.

Постановою президії Черкаського обласного суду від 12 грудня 1974 року рішення Трійки УНКВС Полтавської області від 9 квітня 1938 року щодо Костенка Кузьми Юхимовича відмінено і справа за його обвинуваченням подальшим провадженням припинена за недоведеністю в його діях складу злочину.

Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр.5998, арк. 120,120зв.,393, спр.5999, арк.216,216зв., спр.6000, арк.66,66зв., 166,169,174,222,250, спр.6001, арк.409-410зв.

 

ЛІСУН  Іван Трохимович,

 18 квітня 1883 року народження, уродженець і житель с. Великий Хутір Золотоніського району Полтавської (нині Драбівського району Черкаської) області, українець, грамотний, позапартійний, одружений. У 1929-1930 рр. був головою колгоспу, у 1930 р. був засуджений на 5 місяців примусових робіт за розвал колгоспу.

Заарештований 20 лютого 1938 року Золотоніським райвідділом НКВС, до арешту був членом колгоспу „Червоний Жовтень", після арешту перебував під вартою в Золотоніському КПЗ та Черкаській тюрмі. Обвинувачувався за  ст.ст. 54-10, 54-11  КК УРСР (активний учасник контрреволюційної повстанської організації).

Рішенням особливої Трійки УНКВС по Полтавській області від 21-23 березня 1938 року Лисун (так в тексті) Іван Трохимович на підставі ст.ст.54-10, 54-11 КК УРСР приречений до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Вирок виконано 29 червня 1938 року.

Постановою президії Черкаського обласного суду від 9 лютого 1957 року рішення Трійки УНКВС Полтавської області від 21-23 березня 1938 року скасовано, а справу щодо Лисуна (так в тексті) Івана Трохимовича закрито за недоведеністю пред"явленого обвинувачення.

 Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр. 10942, арк.126,126зв., 161,307, спр.10943, арк.22,22зв.,174,175, 200,222г, спр. 10944, арк. 123 

, 125,126

 

 МАРЧЕНКО   Микита   Андрійович,фото Марченка М,А.

Народився 23 вересня 1902 року в селі  Теплівка  Березорудського району   Київської області (тепер Гребінківський район Полтавської області). Українець, б/п, одружений (мав семеро дітей). Мешкав на хуторі Нова Бірючка, куди переїхав з батьками під час столипінської реформи. З початком колективізації був розкуркулений і виселений до  Великого  Хутора. За соціальним походженням  куркуль ( його батько мав 25 гектарів землі, 2-є коней, корову). Грамотний, закінчив 4-й класи Великохутірської школи. З 1924 по 1926 рік служив у Червоній армії. До арешту працював у колгоспі "Червоний Жовтень".

16 березня 1938 року Марченко М.А. був заарештований разом з Філоненком П.С. та Лісуном І.Т. Утримувавсяпід вартою вКПЗ Золотоніського райвідділу НКВС. Обвинувачувався за ст.ст.54-10, 54-11 КК УРСР в тому, що був вороже налаштований до  існуючого ладу і входив до  контрреволюційної повстанської організації, у яку ніби-то був завербований своїм односельцем Лісуном  І.Т. (всього до складу цієї неіснуючої "контрреволюційної організації" входило 39 осіб з різних сіл Золотоніського району і м.Золотоноші, всі розстріляні).

 23 березня 1938 року  Трійкою УКВС по Полтавській області засуджений до розстрілу. Вирок виконанно 14 травня 1938 року. Реабілітований 9 лютого 1947 року Черкаським облсудом.

Підстава:  ф.Р-5625,   оп.1,   спр. 10942,  арк.308,   спр. 10943,   арк.23,23зв.,133,133зв.,174,178, 210,235, спр.10944, арк.123.124,125,126.

  

  

ПРИЙМАК Георгій (Григорій) Панфілович,

 1889 року народження, українець, уродженець і житель с.Великий Хутір Золотоніського району Полтавської (нині Драбівського району Черкаської) області, грамотний, позапартійний. Служив у старій армії в чині підпрапорщика, одружений, у 1936 (1937) р. будучи членом правління (так в документі), був засуджений за ст.98 ч.II за побиття колгоспника, до арешту працював рядовим у колгоспі „Перемога" (є відомості, що працював скотарем, доглядав овець).

Заарештований 7 березня 1938 року Золотоніським райвідділом НКВС, після арешту утримувався під вартою в КПЗ Золотоніського райвідділу НКВС. Обвинувачувався за  ст.ст.54-10, 54-11 КК УРСР (з 1936 року був учасником контрреволюційної повстанської організації).

Рішенням особливої Трійки УНКВС по Полтавській області від 2 квітня 1938 року Приймак Георгій Панфілович приречений до розстрілу з конфіскацією  належного йому майна. Вирок виконано 25 травня 1938 року.

Постановою президії Черкаського обласного суду від 26 січня 1957 року рішення Трійки УНКВС по Полтавській області від 2 квітня 1938 року щодо Приймака Георгія Панфіловича скасовано, а справа закрита за недоведеністю пред"явленого обвинувачення засудженому.

Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр. 1295, арк.158,160,172,217,282, спр. 1296, арк.8,8зв., 141, 141зв., 142, спр. 1299, арк.87,88,92,94.

   

СЛИНЬКО Федір Кирилович,

 17 січня 1893 року народження, уродженець с.Зарог Оржицького району Харківської області, українець, малограмотний, позапартійний, одружений, до арешту проживав у с.Великий Хутір Золотоніського (нині Драбівського) району і працював кравцем у колгоспі „Незаможник". У 1918 р. служив санітаром (ветеринарним санітаром) у банді Петлюри ( так у документі). Є відомості, що у 1929 р. був розкуркулений і за контрреволюційну діяльність приречений до двох років позбавлення волі.

Заарештований 8 липня 1937 року, після арешту утримувався під вартою в Черкаській тюрмі. Обвинувачувався за  ст.ст. 78 ч.2, 54-10 КК УРСР (після повернення із заслання серед колгоспників проводив контрреволюційну агітацію, направлену проти колгоспного устрою, розповсюджував провокаційні слухи про наближення війни Японії з Радянським Союзом і про поразки СРСР у цій війні, підривав трудову дисципліну у колгоспі, закликав колгоспників працювати менш старанно, бо  колгосп не забезпечить заможного життя, проводив антирадянську роботу проти підписки колгоспників на позику „Обороны страны").

Рішенням Трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР від 9 серпня 1937 року Слинько Федір Кирилович був приречений до розстрілу. Вирок виконано 18 серпня 1937 року.

Висновком Прокуратури Черкаської області від 16 липня 1989 року Слинько Федір Кирилович підпадає під дію ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року „Про додаткові заходи з відновлення справедливості щодо  жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х та на початку 50-х років".

Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр.6899, арк.1,5,5зв.,8,8зв.,21,22,25,26,29.

   

 ФІЛОНЕНКО Павло Степанович,

 15 березня 1903 року народження, уродженець с. Диниски (Дениси) Пирятинського (Переяслівського) району Київської області, українець, малограмотний, позапартійний, одружений. У 1925-1926 рр. проходив службу в Червоній Армії у м. Кременчуці рядовим червоноармійцем. У 1930 р. розкуркулений. До арешту проживав у с. Великий Хутір Золотоніського району Полтавської (нині Драбівського району Черкаської) області і працював рядовим у колгоспі „Червоний Жовтень"

Заарештований 16 березня 1938 року Золотоніським райвідділом НКВС, після арешту утримувався під вартою в КПЗ Золотоніського райвідділу НКВС. Обвинувачувався за  ст.ст. 54-10,54-11 КК УРСР (був активним учасником контрреволюційної повстанської організації).

Рішенням особливої Трійки УНКВ по Полтавській області від 21-23 березня 1938 року Філоненко Павло Степанович був приречений до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Вирок виконано 16 квітня 1938 року.

Постановою президії Черкаського обласного суду від 9 лютого 1957 року рішення Трійки УНКВС Полтавської області від 21-23 березня 1938 року скасовано, а справу щодо  Філоненка Павла Степановича закрито за недоведеністю пред"явленого обвинувачення.

Підстава:  ф.Р-5625,   оп.1,   спр. 10942,  арк.308,   спр. 10943,   арк.23,23зв.,133,133зв.,174,178, 210,235, спр.10944, арк.123.124,125,126.

  

  ЯКОВЕНКО Микола Ількович (Ілліч),

 1909 року народження, уродженець і житель  с. Великий Хутір Золотоніського району Полтавської (нині Драбівського району Черкаської) області, українець, позапартійний, освіта 3 класи сільської школи, одружений, до арешту працював бригадиром будівельної бригади у колгоспі ім. Кірова Великохутірської сільради.

Заарештований 9 вересня 1941 року Диканьським райвідділом НКВС, після арешту утримувався під вартою в тюрмі № 5 НКВС ТАРСР м. Єлабуга. Обвинувачувався за  ст.ст. 54-10 ч.II, 54-14 КК УРСР (під час воєнного часу саботував заходи з евакуації колгоспної худоби, намагався разом з худобою залишитися на території окупованій німцями, проводив антирадянські розмови пораженського характеру, очікував приходу німців).

Постановою особливої Наради при Народному Комісарі Внутрішніх Справ СРСР від 9 січня 1943 року Яковенко Микола Ілліч за антирадянську агітацію ув"язнений у виправно-трудовий табір терміном вісім років, рахуючи термін з 9 листопада 1941 року. Покарання відбував у Івдельтаборі.

 

Висновком Прокуратури Черкаської області від 29 червня 1989 року Яковенко Микола Ілліч підпадає під дію ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року „Про додаткові заходи з відновлення  справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х та на початку 50-х років".         

Підстава: ф.Р-5625, оп.1, спр.8870, арк.15,16,17,20,38,39,40,42,43а,46

 

       УДОВИЧЕНКО Павло Варфоломійович,

1900 року народження, уродженець с.Великий Хутір Золотоніського (нині Драбівського) району Полтавської ( нині Черкаської) області. Українець, безпартійний, освіта 4 класи сільської школи,  одружений, батько 6 дітей. До війни працював бригадиром чоботарської майстерні у колгоспі. 21 серпня 1941 року був мобілізований Золотоніським райвійськкоматом до армії і направлений санінструктором в 31-й запасний стрілецький полк під Чугуєвом.

      Заарештований 30 листопада 1941 року за постановою старшого оперуповноваженого ОО НКВС 10 зсб молодшого л-та держбезпеки Храмова. Обвинувачувався за ст. 58-10 ч. 2  КК РСФСР (вів серед військовослужбовців антирадянську агітацію, вихваляв ворога народу Постишева, розповсюджував зміст контрреволюційних фашистських листівок). Зокрема, П.В.Удовиченко в приватних розмовах  говорив про те, що одноосібне господарство набагато краще, ніж колгоспне і що одноосібники живуть краще, ніж колгоспники. Також говорив, що в німецьких колоніях, німці жили культурно і добре доглядали за своїми господарствами, чого і його навчили. Крім цього говорив, що “німці навчили Англію торгувати, Росію – молитися богу, а євреїв – працювати”.

     Слідство по справі  Удовиченка П.В., яке вів уповноважений ОО НКВС 10-го зcб Діденко, тривало   лише 7 днів. 10 грудня 1941 р. військовий трибунал засудив Удовиченка Павла Варфоломійовича до найвищої міри кримінального покарання – розстрілу. Вирок було виконано 19 березня 1942 року в м.Сталінграді.

     10 липня 1989 року за протестом військового прокурора трибунал Північно-Кавказького  військового округу  скасував вирок відносно Удовиченка П.В. за відсутністю в його діях складу злочину, про що була повідомлена  дружина репресованого Удовиченко  Пріська Андріївна.

 Підстава: архів УСБУ в Черкаській області, спр.046/0632.

 

  УСТИМОВИЧ Степан Павлович,

 1863 року народження, уродженець села Безпальче Гельмязівського р-ну, проживав у селі Великий Хутір Золотоніського р-ну Полтавської ( нині Драбівського району Черкаської ) області. Українець, священик Української Автокефальної Православної Церкви. Освіта  середня, вдівець.  До арешту  служив священиком Миколаївської церкви у селі Скориківка.

 14 жовтня 1937 року був арештований   за  те, що проводив   серед колгоспників “контрреволюційну агітацію проти заходів  партії та уряду, перекручував зміст сталінської Конституції, висловлював пораженчеські настрої”. Також  обвинувачувався у таємному  вчиненні релігійних обрядів і за те, що вів серед колгоспниць агітацію проти закриття та знищення Петро-Павлівської церкви у с. Великий Хутір.   

3 березня 1938 року спецколегією Полтавського обласного суду був засуджений за ст. 54-10 ч.I КК до 3-х років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та до позбавлення політичних прав на  2 роки після відбуття терміну покарання.  Утримувався в Черкаській тюрмі. Подальша доля невідома. Реабілітований 21 грудня 1992 року  за відсутністю в його діях складу злочину.

Підстава: галузевий архів УСБУ в Черкаській області, Ф.5626, опис 1, сп.10650.

 

КОПИЦЯ Іван Павлович,

1876 року народження, уродженець с. Бобровник Зіньківського району Полтавської області. З 1919 по 1932 рік був служителем культу (так у матеріалах справи) Петро-Павлівської церкви у селі Великий Хутір.

17 жовтня 1937 року був заарештований за те, що без дозволу райвиконкому проводив  релігійні обряди а також агітував селян не продавати державі зерно. 25 червня 1939 року Полтавським обласним судом був засуджений за ст. 54-10 ч.I КК  до 5 років позбавлення волі у ВТТ та поразки в правах на 3 роки. Подальша доля невідома.

10 липня 1993 року був реабілітований прокуратурою Черкаської області за відсутністю в його діях складу злочину, про що була повідомлена донька І.П. Копиці Приймак Ганна Іванівна. 

Підстава : галузевий архів УСБУ в Черкаській області, Ф.5626, опис 1.

 

ПІСКУН  Сергій  Гаврилович,

1915 р.н., уродженець с. Великий Хутір Золотоніського району Полтавської області, із селян, безпартійний, освіта середня.  З 1937 року знаходився на дійсній військовій  службі в рядах робітничо-селянської Червоної армії на території Монголії. Арештований 1 липня 1938 року за звинуваченням у проведенні серед червоноармійців антирадянської агітації,  спрямованої проти політики партії, радянського уряду та дискредитації Леніна.

Зокрема, як доказ антирадянської агітації С.Г. Піскуна у справі  наводиться такий епізод: розглядаючи разом з іншими червоноармійцями плакат із портретом В. Леніна, він говорив: “Ось дивіться, Ленін розсусолює...” Також він говорив, що “до революції жити було краще і вільніше, ніж зараз, бо тоді селянам давали жити так, як вони хотіли і все дешевше можна було купити, ніж зараз.” У кінці травня 1938 року С.Г. Піскун розмовляючи  із червоноармійцями про вибори до Верховної Ради РСФСР,  говорив, “для чого нам потрібні такі вибори, раніше ось вибори були кращі, ніж зараз”.  Також він переконував  червоноармійців, що  під час виборів до Верховної Ради потрібно викреслювати у бюлетені прізвища кандидатів: “Якщо хочеш, щоб кандидатура, за яку ти голосуєш, пройшла у Раду, то її у виборчому бюлетені потрібно закреслити. Таким чином кандидатура буде проголосована”.

15 серпня 1938 року 90-м військовим трибуналом Забайкальського військового округу С.Г. Піскун був засуджений за ст. 58-10 ч.1 КК РСФР до позбавлення волі на 6 років у виправно-трудових таборах та  поразки в правах на 3 роки. Винним себе не визнав, вирок військового трибуналу оскаржив до військового трибуналу Забайкальського військового округу. 27 жовтня 1938 року міру покарання  С. Піскуну було зменшено до 4 років позбавлення волі та до 2 років поразки в правах. 

У квітні 1941 року С.Г. Піскун утримувався у Кяхтинській тюрмі на території Бурятії. Подальша доля невідома.

8 травня 1990 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР вирок 90 військового трибуналу від 15 серпня 1938 року та визначення військового трибуналу Забайкальського ВО від 27 жовтня 1938 року стосовно С.Г. Піскуна скасовано, а справу припинено за відсутністю в його діях складу злочину.

  Підстава: архів УСБУ в Черкаській області, справа  11844 п73.

 Стойда Ігор Мартинович,

1886 р.н.,  уродженець  с. Великий Хутір Золотоніського району Полтавської ( нині Драбівського району Черкаської) області, українець, письменний, позапартійний, склад сім’ї – 3 особи.

У 1926-1927 роках працював членом правління Великохутірського споживчого товариства, а в 1929-1929 роках — продавцем цього товариства. Проводив агітацію проти колективізації, проте в з 1932 році вступив до сільгоспартілі “Незаможник”. У 1937 році був обраний членом правління колгоспу “Незаможник”, де  працював помічником рахівника.

Арештований 15 жовтня 1937 року за звинуваченням у належності до шкідницької організації, яка ставила собі за мету розвал колгоспного господарства та в проведенні серед колгоспників  контрреволюційної агітації.

Зокрема, Стойда І.М. звинувачувався в тому, що “наводив наклеп на політику партії і уряду щодо держдподатків, який проявлявся у такому висловлюванні: “Скільки не трудись, ніколи не розплатишся з податками, ніколи не настачиш”. Крім того в нецензурній і образливій формі висловлювався проти вождя партії і народу”. У матеріалах кримінальної справи сказано, що Стойда І.М. “в 1937 році під час проробки Сталінської Конституції, наводив наклеп на виборчий закон та колгоспи. Зокрема, коментуючи статтю із Конституції про право на труд, він сказав, що “право на труд – це правильно, а те, що трудишся, і все в тебе забирають, це теж правильно?”.

 Також Стойді І.М. інкримінувалося те, що під час проведення в колгоспі боротьби із кліщем він допускав таке висловлювання: “Не то кліщ, що гризе зерно, а то кліщ, що нас гризе” та розхвалював старий лад.

23–26 березня 1938 року разом з групою колгоспників колгоспу “Незаможник”                 (всього по справі проходило 10 осіб) Стойда І.М. був засуджений виїзною сесією спецколегії Полтавського обласного суду за ст. 5410 ч. 1 КК України до 5 років позбавлення волі в далеких таборах Союзу та  до позбавлення громадянських прав на 3 роки після відбуття покарання.

Після винесення вироку утримувався в Черкаській тюрмі. Його подальша доля невідома.

Був реабілітований 7 жовтня 1991 року, про що були повідомлені  дочки Стойди І.М.— Шолудько Наталія Іванівна та Стойда Ганна Іванівна.

Підстава: галузевий архів УСБУ в Черкаській області, спр. 2518.

 

 РЕВА Іван Савович

Народився 25 березня 1919 року в с. Великий Хутір Золотоніського району Полтавської області, українець, освіта – 7 класів сільської школи, за соціальним походженням середняк,  позапартійний, не одружений, член колгоспу “Незаможник”. Його батько Рева Савка Прокопович  переселився на великохутірські землі у 1911 році під час столипінської реформи, до революції мав з братами до 25 десятин землі  (після революції мав 5 десятин землі, коняку, корову, 8 овець, хату і сарай).

У 1937 році Рева І.С. був заарештований у справі “незаможників”, але під час суду був виправданий і звільнений з-під варти.

17 грудня 1937 року за доносом одного із своїх односельців Рева І.С. був повторно заарештований Золотоніським РВ НКВС і утримувався в Черкаській тюрмі.  Звинувачувався в тому, що вів серед селян контрреволюційну агітацію проти заходів партії і  уряду, зокрема негативно  висловлювався проти хлібозаготівельної кампанії, яка проводилася на селі і внаслідок якої у селян відбирали майже увесь хліб. Також Рева І.С. був звинувачений в тому, що погрожував розправою активісту села Радченку, який  допомагав органам НКВС арештовувати його батька.  Утім, на суді ці звинувачення не підтвердилися.

15 червня 1938 року виїзна колегії Полтавського обласного суду у м. Черкаси за недоведеністю складу злочину виправдала Реву І.С. і звільнила його з-під варти.
До війни Рева І. С. працював у колгоспі ім. Кірова. У 1941 році був мобілізований на фронт, де того ж року пропав безвісти.

Підстава:галузевий  архів УСБУ в Черкаській області, справа 10620.

 КИРПАНЬ Ларіон Андрійович

1863 року народження, уродженець села Велика Селецька Лубенського повіту               (нині Оржицький район Полтавської області), українець, неграмотний, за соціальним походженням куркуль. У 1918 році належав до партії хліборобів-власників. Мешкав на хуторі Нова Бірючка Великохутірської сільради, куди переселився разом із сім’єю у 1910 році під час столипінської реформи. Мав 16 десятин землі, вітряк, складний сільгоспінвентар, 2 пари волів, 2-є коней, 2 корови, 15 овець.

 У 1921 році був частково розкуркулений комітетом незаможних селян. У 1929 році вся сім’я Кирпанів була повторно розкуркулена і  по 1-й категорії вислана у Вологодський край СРСР. У 1933 році Кирпань Л.А. утік з місця висилки і повернувся до Великого Хутора, де  працював чоботарем, переходячи від хати до хати. Заарештований органами НКВС 21 листопада 1937 року. Кирпань Л.А. звинувачувався у втечі з місця висилки та проведенні серед колгоспників контрреволюційної агітації, спрямованої проти заходів партії і уряду. Своєї вини не визнав.

13 квітня 1938 року виїзною сесією спецколегії Полтавського обласного суду Кирпань І.А. був засуджений за ст. 5410 та ст. 78 ч.3 КК УРСР до позбавлення волі в далеких таборах терміном на 5 років та позбавлення політичних прав на 2 роки після відбуття ув’язнення. Після винесення вироку утримувався в Черкаській тюрмі. Подальша доля невідома.

Реабілітований прокуратурою Черкаської області 11 вересня 1991 року на підставі ст. 1 Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.

Підстава: галузевий архів УСБУ в Черкаській області, справа 2138.

 

 МІНЯЙЛО Гнат Сильвестрович

1898 р.н., уродженець с. Великий Хутір, українець, позапартійний, соціальне походження – з бідняків, одноосібник. У 1935 році був засуджений народним судом Золотоніського району до 1,5 року ув’язнення за невиконання м’ясоздачі. Тоді ж за невиконання плану з посіву цукрового буряка за постановою президії райвиконкому в нього була відібрана вся польова та присадибна земля. У зв’язку з цим висловлював відверте  незадоволення радянською владою та її заходами. Зокрема, у 1938 році агітував селян проти участі у  виборах до Верховної Ради СРСР та УРСР, а у 1939 році під час   Всесоюзного перепису населення разом з дружиною категорично відмовився надавати про себе будь-які відомості. Коли до нього прийшов інструктор з переписного відділу, він заявив йому: “Радянської влади я ненавиджу, бо вона ограбила мене. Перед моїми вікнами лежить земля, а я не можу нею користуватися тому, що забрали в колгосп”. 

29.01.1939 р. був заарештований за звинуваченням у контрреволюційній агітації (ст. 5410 ч.1 КК УРСР). Під час слідства та суду винним себе не визнав. 21 червня 1939 року виїзна сесія Полтавського обласного  суду у м. Черкаси засудила Міняйла Г.С. до позбавлення волі у далеких таборах Союзу терміном на  3 роки і поразки в політичних правах на 1 рік після відбуття покарання. Разом з дружиною Міняйло Г.С. подавав касаційну скаргу на рішення суду, яке вважав не вірним,  проте ця скарга задоволена не була.

Після суду Міняйло Г.С. та Міняйло Т.Х. утримувалися в Черкаській тюрмі. 3.08.1993 р. Міняйло Г.С. був  реабілітований Генеральною Прокуратурою України за відсутністю в його діях складу злочину.

Підстава: галузевий  архів УСБУ в Черкаській області, справа  12998, п 73.

 

МІНЯЙЛО ( Варенька) Тетяна Харитонівна

1904 р. н., уродженка села Великий Хутір, українка, позапартійна, за соціальним походженням  з куркулів, одноосібниця. До революції її батько мав 40 десятин землі, був розкуркулений радянською владою. У 1929 році брат Міняйло Т.Х.  Варенька Харитон Корнійович був засуджений за контрреволюційну агітацію до 6 років ув’язнення в далеких таборах, де й помер. У 1938 році були засуджені й два інші брати – Варенька Петро  Харитонович і Онопрій Харитонович, відповідно на 3 і на 5 років. У зв’язку з цим Міняйло Т.Х. висловлювала відверте незадоволення радянською владою і саботувала її заходи. Зокрема, відмовлялася брати участь у виборах до Верховної Ради СРСР та УРСР. Під час Всесоюзного перепису населення, який проводився у 1939 році,  відмовлялася надавати про себе будь-які відомості, заявляючи: “Ми мертві люди, нас радянська влада умертвила”.

03.03.1939 р. була заарештована за звинуваченням у проведенні контрреволюційної агітації (ст. 5410 ч.1 КК УРСР). Винною себе не визнала. 21 червня 1939 року виїзна сесія Полтавського обласного  суду у м. Черкаси засудила Міняйло Т.Х. та її чоловіка до позбавлення волі у далеких таборах Союзу терміном на  3 роки і поразки в політичних правах на 1 рік після відбуття покарання. Реабілітована Генеральною Прокуратурою України 03.08.1993 р.
Підстава:галузевий  архів УСБУ в Черкаській області, справа  12998,  п 73.

 ЛІСУН Анатолій Андрійович

1920 р.н., уродженець с. Великий Хутір, українець, безпартійний. На момент арешту проживав у м. Ворошиловград, де працював робітником радіовузла. Захоплювався радіоконструюванням. 28.03.1942 р. був арештований за ст. 5810 КК РСФСР  (контрреволюційна агітація, зрада батьківщині) та ст. 20610 КК УРСР (неявка в строк до місця служби). У матеріалах кримінальної справи сказано: “Лісун визнаний винним  у тому, що як військовозобов’язаний, у вересні 1941 року повинен був з’явитися у військкомат для призову в Червону Армію, але він з метою ухилення від служби в Червоній Армії, виготовив дві круглих мастичних печатки Ворошиловградського міськвійськкомату, з яких одну гербову, придбав чужий військовий квиток і підробив його на своє ім’я. Крім того Лісун проводив антирадянську агітацію. В червні-липні 1941 року через радіоприймач, який був у нього, слухав передачі фашистських радіостанцій, які поширював серед осіб свого оточення, вихваляв німецьку армію, зводив наклеп на умови життя трудящих в СРСР, висловлював пораженські настрої щодо СРСР у війні з Германією”.

06.07.1942 року військовий трибунал НКВС у Ворошиловградській області засудив Лісуна А.А. до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна.
14.04.1992 року постановою президії Луганського обласного суду вирок військового трибуналу відносно Лісуна А.А. був частково змінений (припинено кримінальну справу за ст. 54-10 КК УРСР за недоведеністю звинувачення у скоєнні злочину).
Підстава: галузевий архів УСБУ в Луганській області, справа  25784, п 63.