Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Історія села

 Село Великий Хутір - центр сільської ради, до якої також належить село Ашанівка. Розташоване в лісостеповій  зоні уздовж   болотистої річки Золотоношки ( лівобережної притоки Дніпра) за 8 км від районного  центру Драбово, за 22 км від м. Золотоноша  і за 47 км від обласного центру м.Черкас.

Село Великий ХутірПерша історична згадка про село Великий Хутір датується 80-ми роками XVII-го століття, коли  знатний козак, а пізніше  Переяславський полковник   Іван Мирович, захопив над річкою Золотоношкою, на вільному військовому степу, землі, де вже здавна стояв невеликий хутір Мельники. Виникнення цього поселення на території теперішнього села В.Хутір, датується 30-ми роками 17 століття, коли  Лівобережну і Слобідську частину України почали заселяти вихідці з  Правобережжя. У 1650 р. хутір Мельники зустрічається на карті французького вченого-картографа Гійома Боплана, а 1691 р. І.Мирович отримав від царя жалувану грамоту на володіння цим хутором із ставком, лісом, випасом та сіножатями

За часів Гетьманщини В.Хутір входив до Золотоніської сотні Переяславського полку, а пізніше – до Золотоніського повіту Полтавської губернії.

 З 1718 р. село  знаходилося у власності князів Кантакузенів і у 1738 р. було відписане ними в царську казну. У 1777 р. цариця Катерина II подарувала село у вічне користування графу П.Завадовському, родина якого у 1843  р. перепродала його  князю А.Барятинському.

У 1848 р. В.Хутір отримав статус містечка, а пізніше став волосним центром Золотоніського повіту, до складу якого входили навколишні села Гайворонщина, Львівка, Жилівка, Скориківка, Драбівці, Сенківці та інші. (Детальніше про це у рубриці "Великохутірська волость").  

Станом на 1887 рік у Великому Хуторі мешкало 3063 особи, та діяло  541 господарство, в яких було 373 коней і більше 1000 волів. На той час в селі діяли дві церкви:  преподобної  Пелагеї ( збудована  приб. у 70-х роках 18 століття) та  святого Петра і Павла ( збудована приб. у 80-х роках 18 століття), а також земська і церковно-приходська школи. Щороку в селі  відбувалося 4 ярмарки.

У 1910 році, за матеріалами подвірно-господарського земського перепису Полтавської губернії, населення  Великого Хутора складало вже 3587 чоловік, з них поденщиків і заробітчан-153, плотників-7, портних -8, шевців-4, ковалів-3, ткачів-10, візників-3, інтелігенції-24, різні заняття - 475, в т.ч. 91 жебрак. На той час село мало 3740 десятин землі, з яких у селян знаходилося 2527 десятин і  у поміщиків-1223 десятин.

До 1920 року за адміністративно-територіальним поділом Великохутірська волость входила до Золотоніського повіту Полтавської губернії, а з 1920 по 1922 – до Золотоніського повіту Кременчуцької губернії.  Перші колгоспи на території села були створені у 1929-30 роках.

 У радянські часи село пережило Голодомор і колективізацію, знищення церкви св. Пелагеї та закриття іншої церкви – св. Петра і Павла, діяльність якої була відновлена у 1941 р.

З  вересня 1941 р. по  вересень 1943 р. село знаходилося під німецькою окупацією, під час якої тут було знищено будинок культури, два магазини та 10 колгоспних  будівель. На примусові роботи до Німеччини було вивезено  364 мешканців села, з яких 40 не повернулися додому. Під час ВВВ у лавах Червоної Армії з фашистськими загарбниками воювало 909 жителів Великого Хутора, не повернулися з фронтів війни або були  розстріляні фашистами 516 мешканців села. Їхні імена навічно  занесені до Книги пам’яті села Великий Хутір.  

22 вересня 1943 року село було визволене з під німецької окупації  воїнами 23 стрілецької дивізії 23 стрілецького корпусу 47-ї армії Воронізького фронту. Щороку ця дата відзначається, як День визволення села. На території В.Хутора знаходиться  братська могила воїнів, що загинули під час визволення села або померли тут від ран та обеліск Слави землякам, які загинули під час Великої вітчизняної війни, а на території   школи встановлено бюст вихідцю з села Герою Радянського Союзу Куниці С.А.

Небо на селіУ післявоєнний час в селі було збудовано будинок культури і клуб, дільничну лікарню, восьмирічну і середню школу, цегельний завод та інші господарчі будівлі. На території села діяли  колгоспи „Жовтень”  та  „Гвардія”, які в 1975 р. були об’єднані в  колгосп „Росія”. Господарство обробляло 6478 га землі і спеціалізувалося на виробництві м’ясо-молочної та рослинницької продукції. У 1984 році в колгоспі було збудовано молочно-товарний комплекс на 1200 корів, який припинив своє існування з ліквідацією колгоспного ладу. Протягом 90-х років минулого століття у Великому Хуторі  тривало розпаювання колгоспних земель, внаслідок якого земельні сертифікати на право власності на землю отримали понад 800 мешканців села. Середній розмір земельного паю по селу  складає 3,04 га.

На даний час село Великий Хутір разом з огородами займає  бл. 500 га землі й має протяжність 12 км  вздовж автомобільної дороги,  що з’єднує  обласний центр з містами Суми, Полтава, Харків.

Географічні координати села: 49°51′42″N, 32°6′19″E. Середня висота над рівнем моря 118 м.

Протягом останніх 10-15 років в селі спостерігається помітне зменшення кількості населення, що  викликано міграцією мешканців села до інших населених пунктів ( переважно Черкас та інших великих міст)  і від’ємним демографічним балансом. В середньому щороку в селі помирає 50-60 осіб, а народжується – 15-20 осіб. За останні 20 років кількість мешканців с.Великий Хутір  зменшилася маже на 700 осіб і станом на 01.01.2008 р. складала  2080 осіб, серед них 945 пенсіонерів, 870 осіб працездатного віку,  210 дітей шкільного віку і 55 дошкільнят.

 Місцеве самоврядування на території села здійснює Великохутірська сільська рада у складі сільського голови та 16 депутатів. 26 березня 2006 року під час місцевих виборів сільським головою було переобрано Пізняхівського Петра Юхимовича, який  беззмінно працює на цій посаді з червня 1988 року.

На початок 2008 року зведений бюджет Великохутірської сільської ради складав 1 млн. 100 тис. грн. Прибуткова частина бюджету формується в основному за рахунок прибуткового податку з громадян та орендної плати за землю. Майже  70% видаткової частини  сільського бюджету складають видатки на утримання дільничної лікарні та амбулаторії сімейної медицини.

  Під час позачергових парламентських виборів 2007 р. на території села було створено дві виборчі дільниці ТВО №202, загальна кількість виборців по яких складала 1750  осіб. За даними ЦВК, під час позачергових виборів більшість мешканців села, які взяли участь в голосуванні, проголосували за Блок Юлії Тимошенко(356 чол.)  та за блок НУНС (131 чол.).

На території села працює загальноосвітня школа I-III ступенів ім. Героя Радянського Союзу Семена Куниці, у якій станом на 2008 рік  навчалося 209 учнів, дошкільний  навчальний заклад “Сонечко” на 40 осіб, соціальний заклад для людей похилого віку, дільнична лікарня на 4 ліжко-місця та амбулаторія сімейної медицини. Також на території села знаходиться будинок культури і клуб, на базі яких діють дві бібліотеки.

 У селі газифіковані  всі  вулиці, на деяких з них є водогін.

Виробничу діяльність на території села здійснюють  7 фермерських господарста, 2 колективних і одне приватне сільгосппідприємство, які спеціалізуються, переважно, на вирощуванні рослинницької продукції. В оренді цих  господарств знаходиться  понад 6 тис. га орної землі,  що була розпайована серед членів  колишнього колгоспу “Росія”.

На території села діє територіальне безбалансове відділення Ощадбанку і  відділення поштового  зв’язку.

Також на території В.Хутора  діє Петро-Павлівська церква  Української православної церкви Московського Патріархату. Щороку на честь  святих Петра і Павла у селі відзначається храмове свято, яке припадає на 12 липня. Ще одне храмове свято великохуторяни відзначають 21 жовтня на честь святої Пелегаї Блудниці, ім’я якої до 1935 року носила одна з церков села.  Серед інших народних  свят у Великому Хуторі відзначають свято обжинок, Івана-купала, День села.

У 1987 році у Великому Хуторі було відкрито краєзнавчий музей, засновником і організатором  якого був директор місцевої школи, краєзнавець Олександр Дорошенко ( 1924-1996 р.р.) 15 березня 1991 року рішенням колегії управління культури Черкаського  облвиконкому великохутірському сільському музею було присвоєно почесне  звання “Народний музей”.

Сьогодні в селі проживає   заслужений працівник культури України, соліст-бандурист Михайло Коваль,  в репертуарі якого понад 100 пісенних творів – дум, псалмів, балад, обрядових пісень, з якими він виступає у різних містах України та закордоном. Також М.Коваль відомий, як майстер традиційного народного ткацтва, та керівник  сільського хору і фольклорно-етнографічного ансамблю “Надвечір’я”. Ці народні колективи неодноразово ставали переможцями і лауреатами щорічних оглядів народної творчості та мистецьких фестивалів.

Крім цього народне мистецтво  В.Хутора  представлене творчістю  місцевих вишивальниць, які славляться своїми рушниками та іншими рукотворними виробами.

Віктор Козоріз.