Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Шутір П.А.

  

Старше покоління великохуторян пам’ятає, як у довоєнних газетах та журналах друкувалися вірші їх односельця Пилипа Шутіра. Одні раділи, інші дивувалися, що так просто й красиво він може писати.

   Батьки Пилипові з діда-прадіда хлібороби та й дітей мали восьмеро. За свідченням старшої сестри Горпини, Пилип народився в 1913 році. Ще до школи самотужки навчився читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу великохутірської семирічки, після закінчення якої він навчався у Золотоніському педтехнікумі. Деякий час вчителював у рідній школі, але література все більше захоплювала юнака і він їде до Харкова вчитися на журналіста. У 30-і роки працює журналістом в Дніпропетровську та Запоріжжі, а у 1939 році в редколегії "Комсомолець України" м. Київ. Тут багато пише й друкує своїх творів. З перших днів війни він на фронті як письменник-воїн, як журналіст. Він загинув у вирі жорстокої війни. Довго шукали сліди його рідні. Не значився він й у списках великохуторян, що загинули на війні.
Лише недавно стало відомо, П.А.Шутір прийнятий членом спілки письменників посмертно. Ще одне славне ім’я на літературній карті Драбівщини засяяло доброю славою. Великохуторяни гордяться своїм земляком, письменником-воїном.

   У члени спілки письменників прийняті посмертно . ("Літературна Україна", 1985р. 11 липня).
Шутір Пилип Антонович народився 1913 р. в селі Великий Хутір Драбівського району на Черкащині в родині хлібороба. Після закінчення семирічки й Золотоніського педтехнікуму вчителював. Навчався в Харківському технікумі журналістики. З 1936 року працював в редакціях обласних газет "Молодий більшовик" (Вінниця), "Більшовицька зміна" (Дніпропетровськ), "Червоне Запоріжжя" (Запоріжжя), "Комсомолець України" (Київ). Член ВЛКСМ, учасник великої оборони Києва. Помер у 1944 році в середній Азії. Вірші П. Шутіра надруковано в збірці "В єдинім строю" "Радянський письменник" 1985 р.

До  80-річчя Пилипа Шутіра

 

         Йдеться про поета оригінального, хоч і маловідомого, Пилипа Антоновича Шутіра. Він народився в 1913 році в селі Великий Хутір в досить чималій сім’ї. У цьому селі ще живуть його сестри. Про нього ще можна почути розповіді, спогади й перекази.

         Після закінчення сільської семирічки він навчався у Золотоніському педагогічному технікумі, а не в агротехнікумі, як це подано в кількох довідниках. Після закінчення навчання в педтехнікуму рік чи два працював учителем у рідній школі.

         Ще в технікумі почав писати вірші. Перебуваючи на вчительській роботі, віддавав багато часу літературі. Очевидно, вчителі порадили йому вчитися на журналіста. І він їде навчатися в Харківський технікум журналістики, який закінчує в 1937 році, після чого працює в багатьох редакціях обласних газет: у Вінниці, Житомирі, Дніпропетровську, Запоріжжі, нарешті в республіканській молодіжній газеті „Комсомолець України”. Тут він працював на посаді літературного редактора.

         Якщо перегорнути тодішні видання періодики – газети і товсті та тонкі журнали, то можна дуже часто натрапляти як на поодинокі поетичні твори, так і на великі цикли та добірки поезій Пилипа Антоновича. За життя йому не вдалося видати жодної збірки, але він зумів дати своїм читачам багато того, що мав, хоч трагічне життя його не дозволило йому зробити більше. Кореспондентська робота, нелегке життя в одинокості, бо він так і не одружився, хоч був фізично красивим, добре співав, мав лагідний характер, умів працювати, призвели до хвороби – туберкульозу кісток правої ноги. Після операції він припадав на хвору ногу. Через цю ваду не потрапив і на фронт під час війни, хоч в обороні Києва брав активну участь. А пізніше був евакуйований в Середню Азію, де працював на різних роботах, друкував свої твори в пресі, а в 1944 році його не стало. На жаль, ні рідні, ні друзі не знають, де він похований.

         У письменницьку організацію України наш земляк був прийнятий посмертно в 1985 році.

         Чималі добірки його творів надруковані в збірниках та альманахах „В єдинім строю” та „Прапори і багнети”. Окремі твори – в різних виданнях. Ще в 1987 році йшлося про видання посмертної збірки творів поета-земляка, але негаразди, що розпочалися потім у державі, припинили цю роботу, відсунули на майбутнє. Книга, як видно, не скоро буде.

         Звичайно, варто було б цю дату відзначити в школі  села Великий Хутір, та й у сільських бібліотеках мати хоч би невеликі куточки, присвячені цьому письменнику. Могли б і родичі поета розповісти про свого талановитого родака, допомогти провести у Драбові вечір поета Шутіра Пилипа Антоновича, члена спілки письменників України.

О. ДОРОШЕНКО

                                                                                                                                                                           (Газета „Драбівщина” від 29 грудня 1993 року )

 

***
КОЛОСОМ СХИЛИЛАСЯ ПШЕНИЦЯ
Колосом заглянула в озерце
Нива стигла. Здрастуй і прощай.
Чує серце, ніжне моє серце:
Плід рясніє, зріє урожай.
Аж під обрій, попід небесами,
Де стебла торкаються громи,
Приторкнуся до землі устами,
Припаду гарячими грудьми.
Слухай, земле, мати трудівнича,
Син твій в полі рано до зорі,
Син твій хлопців до покосу кличе,
Йдуть горою, долом косарі.
Йдуть дівчата з хлопцями до пари,
Тільки в мене смутку через край,
Розлучила кучерява хмара
Серед поля, дівчино, прощай.
Чи надовго, сестро-трудівнице?
Чи назавжди? Не оповіда.
...Колосом схилилася пшениця
І женця, як брата дожида. 


***
ЦВІТУТЬ САДИ ЗОЛОТОНОШІ
Цвітуть сади Золотоноші,
Гілля в рожевих пелюстках.
Дівчата ніжні і хороші
Зірвуть плоди в рясних садах.
Це знову спогади строкаті
Про те, як виріс я, розцвів.
Затихнуть грому перекати
Та не затихне серця спів.
Сади нап’ються дощової,
Післягрозової води
І буде місяць між травою
Вечірнім присмерком бродить.
А поки ще стежки в пороші
Якими змалечку ходи.
Цвітуть сади Золотоноші
Моєї юності Сади.

 

***
ПОДОРОЖНИК
При дорозі широколистий
Не шумить на вітрах, в негоду,
В літню спеку прозоро-чистий,
Мовби п’є він прозору воду.
А як я на стерні вколюся,
Кров просочить на білім тілі, -
Я до тебе прийду, Марусю,
З добрим словом, при щирім ділі.
Подорожник візьму і слово
Про любов, про шляхи незнані...
Подорожнику мій казковий,
Ти загоював добре рани.
Ти мене хвилював до втоми,
Ти проходив у кров гарячу,
Знов я бачу стежки знайомі,
Лиш Марусі я вже не бачу.
Десь полинуло понад ріки,
Понад верби, зелені кручі,
Де поріс ти в землі навіки
Молодий, дорогий, пекучий.


Пилип Шутір.