Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Коваль М.Д.

БОЖА ЛЮДИНА З ВЕЛИКОГО ХУТОРА

  

(до 60-ліття Михайла Коваля)

Звичайно,   ці успіхи не тільки у високих званнях і почесних нагородах, які Михайло Коваль отримав за свою творчість. Як мені видається, вони, насамперед, у тому, він займається улюбленою справою, в яку вкладає усю свою душу і майстерність. Тому виступи бандуриста рідко кого залишають байдужими: одним вони дарують радість і задоволення, інших заставляють плакати і сумувати, а ще інших примушують глибше задумуватися над тяжкою долею нашої України і українського народу. Мабуть, для митця це — найвища нагорода. Мабуть,  у цьому й полягає сила та  невмирущість українського кобзарства,  яке не знищили ні війни, ні репресії, ні Голодомори. І приємно, що  наш земляк  сьогодні гідно продовжує традиції народних співців, які збагачують нас духовно і роблять сильнішими.

На жаль, мені  пізно випало познайомитися з творчістю Михайла  Коваля і я не знаю всіх його творів ( у репертуарі  кобзаря їх більше сотні). Але кілька років тому  мені пощастило придбати  на київському майдан Незалежності  цілий диск із його піснями, думами та псальмами і  з тих пір я уважно слідкую за  творчістю Михайла Дмитровича. Нещодавно із задоволенням переглянув знятий про   нього документальний фільм “Фієста”, потім з таким же задоволенням спостерігав за його виступами  у Харкові та в селищі Мурафа Краснокутського району, де цього року громадськість вшановувала 110-річницю від дня народження видатного українського кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка. Там пан Михайло  виконав одну із своїх улюблених пісень “На високій дуже кручі”,  зазначивши перед цим, що це пісня про Тараса Шевченка, який з високої канівської гори дивиться саме   на його село - Великий Хутір. Не знаю яке враження ці слова справили на інших слухачів, а мене вони приємно вразили, бо так міг сказати тільки справжній патріот своєї  землі, своєї батьківщини. І це ще одна риса, яка доповнює творчий портрет  Михайла Коваля та характеризує його, як людину: щиру,  патріотичну, небайдужу.

21 листопада  2008 року Михайло Дмитрович Коваль відзначатиме своє 60-річчя, отримуватиме багато вітань і гарних слів на свою адресу.  Він багато досягнув у своїй творчості і має широке визнання. Та навряд чи заслужена слава і шана змусять його зупинитися на творчому шляху і тихо почивати на пенсійних лаврах. Отож, хочеться сподіватися, що пан Михайло ще довго радуватиме і дивуватиме  шанувальників народної творчості, а слухачі, як і раніше,  платитимуть йому за це своєю любов’ю та повагою.  З роси і води Вам, шановний кобзарю! 

 Нижче пропоную познайомитися з автобіографією Михайла Коваля, вибраними  статтями про його творчість та музичними творами з репертуару бандуриста.

Віктор Козоріз

Коваль Михайло Дмитрович. Автобіографія.

   21.11.1948 року народження, с. Великий Хутір Драбівського району Черкаської області. Член Національної спілки кобзарів України з 1936 р. Член національної спілки майстрів народного мистецтва України з 1998 р. Заслужений працівник культури України з 2004 р.

Основі етапи мого життя:
   21 листопада 1948 року — народився в селі Великий Хутір Золотоніського району Полтавської області ( нині Драбівський район Черкаської області в учительській сім’ї, хоча попередні покоління мого роду були хліборобами, ремісниками, чумаками.
   1955 рік — пішов до 1-го класу Великохутірської восьмирічної школи. Протягом навчання в школі дуже любив музику, спів, народні пісні, театральне мистецтво, охоче брав участь у художній самодіяльності школи й села.
   1966 рік — закінчив 11-й клас Великохутірської середньої школи з золотою медаллю. Після школи була невдала спроба поступити до театрального інституту.
   Серпень 1966 року — поступив на заочний відділ Черкаського загальнотехнічного факультету Київського інженерно-будівельного інституту, а також поступив на роботу в Черкаське заводоуправління будматеріалів. Ця робота показала, що фах інженера-будівельника не для мене, і я покинув інститут. Але не покинув художньої самодіяльності: брав участь у хоровій капелі облпрофради, в театральній студії та в  капелі бандуристів при Будинку вчителя.
   Вересень 1967 року — листопад 1969 року служба в армії.
   Грудень 1969 — серпень 1970 – працював піонервожатим у Великохутірській восьмирічній школі.
   Серпень 1970 — одружився зі своєю однокласницею Молюкою Ольгою Григорівною, з якою маю двоє дітей: дочку Оксану (1971 р.н) та сина Романа (1975 р.н.)
   1970-1975 роки — навчання в Київському педінституті іноземних мов. Закінчив інститут з червоним дипломом учителя іспанської та англійської мов.
   1975-2002 роки — робота у Великохутірській восьмирічній та середній школах на посаді вчителя іноземних мов та музики. Учитель-методист, нагороджений значками “Відмінник народної освіти УРСР” та “Відмінник народної освіти СРСР”, Грамотою Міністерства освіти України, грамотами обласного та районного відділів освіти, грамотами й дипломами різних ступенів за участь у конкурсах і фестивалях бандуристів та майстрів народного мистецтва.
Нині я на пенсії, займаюся творчою роботою як бандурист і майстер народної творчості ( ткацтво, соломоплетіння).

 Моя творча біографія:
   Музичної освіти не маю, бандуру освоїв самотужки в 1966 році. В 1966-67 р.р. брав участь у самодіяльній капелі бандуристів при Черкаському Будинку вчителя під керівництвом подружжя бандуристів Миколи та Серафими( прізвища не пригадую).
Далі перерва ( армія, робота в школі, вступ до інституту). А 1972 році під час навчання в Київському педінституті іноземних мов брав участь у гуртках бандуристів під керівництвом Миколи Попова. Виступав з бандурою ( Чернігівської фабрики) в концертах у м.Києві, в селах Київської області. У 1973 році був відзначений дипломом II ступеня на огляді художньої самодіяльності Московського району м.Києва.
   Далі — знову перерва, пов’язана з роботою в школі та з відсутністю власної бандури. А в 1984 році, в зв’язку з відзначенням 170-річчя з дня народження Т.Шевченка, мені було запропоновано зіграти роль кобзаря в музично-драматичній композиції, яку підготував Драбівський відділ культури. Так з позиченою бандурою я знову почав свою діяльність як бандурист. Тут вперше я виконав думу “Про смерть козака-бандуриста” на власний розспів за мотивами різних виконавців цієї думи, яких мені довелося чути по радіо. З цією думою та з піснею “Забіліли сніги” я здобув призове місце на обласному конкурсі у Золотоноші ( кущовий), а потім у Каневі.
З цього часу я став уже постійно виступати з бандурою в Черкасах, у Каневі, в Києві, ( в тому числі й зі своїм дитячим фольклорним гуртом “Дударик”, створеним мною в 1985 р). У моєму репертуарі були здебільшого народні пісні мого села, історичні пісні, думи, які я брав з доступних тоді збірників ( “Про Олексія Поповича Пирятинського”, “Невольничий плач”, “Про трьох братів Самарських”).
   У 1991 році, під час святкування 500-річчя Запорізького козацтва, взяв участь у конкурсі козацької пісні “Хортиця-91” у м.Запоріжжі, де став лауреатом у своїй номінації.
   У тому ж 1991 році влітку у мене з’явилася старосвітська бандура, зроблена відомим різьбярем, учнем Г.Ткаченка та сподвижником М.Будника, на той час уже покійним Нагнибідою В.К. Її дали мені працівники Черкаського краєзнавчого музею Галина та Микола Корнієнки, які купили бандуру у вдови майстра. На той час я не мав жодного уявлення про старосвітську бандуру, не був знайомий з виконавцями на цій бандурі, але інструмент мене зачарував, і я настроїв його на власний , зручний для мене лад і почав грати теж власною манерою. До 1994 року, коли я вперше зустрівся з викладачем Стрітівської кобзарської школи, віртуозним виконавцем на старосвітських інструментах       ( кобзі, бандурі, торбані) Володимиром Кушпетом, який мені пояснив суть гри на такій бандурі, у мене вже був солідний репертуар ( біля 50 творів), власне уявлення про роль бандуриста в сучасному українському суспільстві, тому я вирішив залишитися зі своєю манерою гри та співу.
Нині в моєму репертуарі налічується понад 100 творів: це думи, псалми, балади, історичні пісні, побутові, обрядові, власні ( на свої слова та на слова різних поетів: як сучасних, так і класиків).
Виступав у різних містах і селах України: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Луцьк, Черкаси ( та в різних містах і селах області), Рівне ( та в містах області Дубно, Радивилів), а також у Москві (РФ), Вітебську (Білорусь), Едмоні та Смолкі Лейк (Канада), Власі (Фінляндія). Маю власний диск “Гомін, гомін...”, випущений з ініціативи Ю.Боровика (Українське радіо), пісню на євро диску “World Music 2003” та на диску псалмів і кантів “Кто кріпко на Бога уповая”. Українська студія документальних фільмів зняла кінофільм “Фієста” на основі моєї творчості (2005-2007 р.р.).
   У 1998 році, освоївши навичку ткацтва традиційних поясів-крайок, я став членом Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, виготовив понад 60 крайок та 4 невеликі гобелени. Був учасником багатьох виставок народних майстрів: у своєму селі, в райцентрі Драбів та в селах району, у Черкасах, Переяславі, Каневі, Києві, Львові, а також на фестивалі “Слов’янський базар” у Віцебську в Білорусу в 2000 році.
Влаштовував також міні виставки в Канаді в містах Едмоні та Смолкі Лейк у 2005 році.

М.Д.Коваль
21 січня 2008 року.