Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Дробот Я.О.

Дробот Яків Олександрович ( 1902-1943) - перший голова колгоспу "Незаможник" у селі Великий Хутір. У 1932-1933 роках рятував від Голодомору своїх односельців та  безпритульних дітей, завдяки чому на території колгоспу "Незаможник" від голоду не загинула жодна людина. "

У 1943 році  Я.О.Дробот був виданий фашистам і закатований у місті Золотоноша. Вдячна пам"ять про цю людину досі живе серед мешканців Великого Хутора.

 Ім"ям Я.О.Дробота названо одну з вулиць села. Крім цього Великохутірською сільською  радою ухвалено  рішення про відкриття меморіальної дошки Я.О.Дроботу.

Детальніше про Я.О. Дробота читайте у статті В.Гавришкевич "Від душ спасенних" - рубрика "Спогади про Голодомор 1932-1933 рр.".   

 

 

 

Якову Дроботу — від душ спасенних

27 листопада 2009 року  напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій у Великому Хуторі було урочисто  відкрито меморіальну дошку першому голові колгоспу “Незаможник” Якову Олександровичу Дроботу, який у 1932-33 роках рятував від голоду своїх земляків. Учасниками цієї події стали учителі та учні великохутірської загальноосвітньої школи, родичі Якова Дробота та ті, хто ще й досі  пам’ятає про цю людину і про її добрі справи. Серед них — сільський голова Петро Пізняхівський, колишня вчителька Марія Коваль, заслужений працівник сільського господарства України Андрій Свистільник, заслужений працівник культури, бандурист  Михайло Коваль та  інші. 

Того дня усі вони зібралися біля контори місцевої агрофірми “Великий Хутір” щоб ще раз вшанувати пам’ять про свого земляка та пом’янути  тих великохуторян, які   померли в роки  Голодомору. Адже, якщо у 1932-1933 роках в колгоспі “Незаможник”, яким тоді керував  Яків Дробот, від голоду не померла жодна душа, то  на території п’яти  інших колгоспів, які діяли на території Великохутірської сільської ради, голод забрав життя близько 200 жителів Великого Хутора та Ашанівки. Багато померло в селі й тих, хто в пошуках хоч якоїсь їжі приходив сюди з інших сіл і хуторів  та знесилений вже не міг повернутися додому. 

 

 

Ще на початку  90-х років про ті трагічні події мені доводилося чути від своєї бабусі Катерини та її ровесниць, згадують про них і нині живі свідки Голодомору. І те, що в цих спогадах неодмінно  присутня вдячна пам’ять про Якова Дробота, говорить  про його  велику людяність і мужність. Адже у ті роки далеко не кожен керівник, а тим більше комуніст, наважувався діяти всупереч  генеральній лінії партії, спрямованій на винищення українського селянства. Та й не кожному вдавалося приховати від чіпких очей “депеушників” зерно, щоб потім таємно підгодовувати ним і своїх, і чужих людей. Якову Олександровичу  це вдавалося, хоча  як саме — досі залишається загадкою. Але факт залишається фактом: у 1932-33 роках очолюваний ним колгосп “Незаможник” був одним з небагатьох острівців достатку ( звичайно, дуже відносного), на якому ніхто не помер з голоду. І сьогодні, коли нам нарешті відкрилася уся правда про Голодомор та його страшні наслідки, цей факт набув особливого значення.

Саме тому й народилася  ідея з відкриттям у Великому Хуторі меморіальної дошки Якову Дроботу, яка була підтримана першим заступником голови Драбівської райдержадміністрації В. Ф. Овдієнком, великохутірським сільським головою П.Ю. Пізняхівським,  головою правління СТОВ “Агрофірма “Великий Хутір” В.А. Шинкаренком. Завдяки останньому  були виділені кошти на виготовлення та встановлення дошки, яка тепер довго нагадуватиме великохуторянам про подвиг їхнього земляка і його трагічну долю. Як відомо, у 1943 році один  із місцевих поліцаїв видав  Якова Дробота  фашистам і  його закатували у місті Золотоноша. Але ворогам не вдалося вбити пам’ять про цю людину, яка й сьогодні для багатьох залишається взірцем чесності і патріотизму. У зв’язку з цим пригадуються мені слова журналістки Валентини Гавришкевич, яка ще на початку 90-х років у своїй статті “Від душ спасенних” дуже правдиво описала життєвий шлях Якова Дробота (газета "Черкаський край" від 16 листопада 1993 р). Закінчувалася ж та стаття такими словами: "І думається: як нам сьогодні бракує патріотів, отих одухотворених ідеєю, здатних платити за неї потом і кров’ю, коли Україну, як шкарлупину крутить у кризовому вирі. Таких, як Дробот. Бо якщо про нього через стільки десятиліть ще й сьогодні згадують добрим словом люди, то дійсно прожила людина чесно своє життя. Пам’ять про нього - від душ спасенних. Про кого ж пам’ятатимемо ми?"


Віктор Козоріз,

редактор Інтернет-сайту села Великий Хутір.

Фото Ярослави Щербак.

 

 

Ушанували односельчанина,

який рятував людей від голоду


 

У Великому Хуторі, що на Драбівщині, 27 листопа­да було відкрито меморіальну дошку Якову Олек­сандровичу Дроботу, першому голові колгоспу «Не­заможник». У 1932 - 1933 рр. він рятував своїх од­носельчан та жителів навколишніх сіл від голоду. Відкриття дошки було приурочене до відзначення Дня пам"яті жертв голодоморів та політичних реп­ресій.

- У 30-х роках Яків Дробот був головою колгоспу. Завдяки йому в ті страшні часи у Великому Хуторі від голоду майже ніхто не помер, - розповідає голова Великохутірської сільської ради Петро Пізняхівський. - Річ у тім, що він роздавав зерно, організував громадську кухню та випікання хліба для жителів села. Також він створив так звані ясла: дит­садок для дітей-сиріт та тих, хто потребував допомоги. До 6-ї години ранку бригадири обходили село та доповідали го­лові колгоспу, кому їжа потрібна насамперед. Очевидці роз­повідають, що тоді до Великого Хутора приходили люди з навколишніх сіл. Вони також отримували допомогу.

Організувати встановлення меморіальної дошки допоміг виходець із Великого Хутора Віктор Козоріз, який зараз про­живає у Харкові. Із коштами допомогло місцеве СТОВ «Агро­фірма «Великий Хутір».

Ольга ШАМРАЙ

 

"Нова Доба", 2009, 3 грудня