Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









ЦЕРКВА

 

Храмове свято у Великому Хуторі

Молебень на місці, де  стояла Пелагеївська церква 21 жовтня 2010 року увійде в історію Великого Хутора як особливий день. І не тільки тому, що цього дня у селі  було храмове свято, приурочене вшануванню пам’яті Преподобної Пелагеї, , а ще й тому, що  саме 21 жовтня  на місці зруйнованої у 30-і роки минулого століття Пелагеївської церкви  було встановлено та освячено пам’ятного хреста із промовистим  надписом “Тут молились наші предки”.

[ Читати повністю ]

I. Там, де молились наші предки.

Якщо вам доводилося коли-небудь бувати  у Великому Хуторі хоча б проїздом, то ви, напевне, звертали увагу на приміщення місцевої Петро-Павлівської  церкви, яке знаходиться у центрі села  обабіч  автодороги Золотоноша - Драбів. Це найстаріша архітектурна будівля на території Великого Хутора. Та, мабуть, тепер уже і не всі великохуторяни  знають про те, що раніше у їхньому селі  було два православні храми, один з яких був знищений у 30-х роках минулого століття, а інший дивом уцілів в часи атеїстичної навали і зберігся до нашого часу.

Обидва храми, до речі, були засновані ще у другій половині XVIII столітті й протягом тривалого часу відігравали значну роль у житті  Великого Хутора та великохуторян. Про це свідчать  архівні документи, які дійшли до нашого часу, матеріали великохутірського краєзнавчого музею, спогади старожилів села, на основі яких мною і були написані документальні нариси про історію великохутірських церков та їхніх служителів.

Сподіваюся, що ця робота стане у нагоді кожному, хто хоче більше дізнатися про історію рідного краю, в тому числі й про  його духовне життя.

 Віктор Козоріз, редактор сайту.

[ Читати повністю ]

III. Петро-Павлівська церква після 1917 року.

Як відомо, 5 вересня 1918 року Рада Народних комісарів РСФСР видала Постанову "Про червоний терор", у якій ставилося завдання щодо боротьби з контрреволюцією, спекуляцією і посадовими злочинами, шляхом ізоляції "класових ворогів" у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення "всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій змов і бунтів". А  1 травня 1919 року головою ВЦВК Калініним і Головою Совнаркому Леніном була видана таємна Вказівка голові ВЧК Дзержинському, яка стосувалася уже безпосередньо репресій щодо Церкви та церковних служителів: соответствии с решением ВЦИК и Сов. Нар. Комиссаров необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажником, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше. Церкви подлежат закрытию. Помещения храмов закрывать и превращать в склады. Голова ВЦИК Калинин, Председатель Сов. Нар. Комиссаров Ульянов (Ленин)." [19]

[ Читати повністю ]

V. Історія Пелагеївської церкви після 1917 року.

Як відомо, у лютому 1917 року царь Микола II (Романов) зрікся свого престолу, поклавши край самодержавству, яке майже 200 років було потужною опорою Російської імперії.  Далі був Жовтневий переворот у Петрограді, громадянська  війна, окупація України більшовицькими військами. Отож, не важко здогадатися   як у цей період працювалося на духовному поприщі Гаврилу Сагарді.  Тим більше, що революційні події, які прокотилися Росією ще на початку XX століття, суттєво підірвали позиції православної Церкви, яка  втратила свій колишній авторитет та ідеологічний контроль над масами. Це проявилося не тільки в поширенні атеїзму та соціалістичних ідей, а й у відвертих антицерковних висту­пах.

[ Читати повністю ]

VI. Час збирати каміння.

"Є час розкидати каміння, і час збирати каміння..."

 (Книга Екклезіаста. 3: 5)

 У травні 2010 року я знову приїхав до Великого Хутора, щоб провідати тут своїх батьків і продовжити пошуки залишків Пелагеївської церкви, зруйнованої у 30-х роках минулого століття. З тих пір, як мною були переглянуті десятки томів архівних справ і закінчено  дослідження історії цієї церкви, питання про пошук хоч якихось її матеріальних слідів стало для мене просто нав"язливою ідеєю. Адже, я був єдиним (принаймні, з нинішнього покоління великохуторян), хто знав справжню історію заснування Пелагеївської церкви, хто бачив імена майже усіх її священиків, а також  імена прихожан, серед яких було немало й моїх далеких родичів. Упродовж майже 140 років (саме стільки проіснувала остання будівля Пелагеївської церкви, збудована у 1870 році)  приносили вони до неї свої печалі і радості, складали перед церковними іконами щирі молитви до Бога і, можливо, знаходили тут порятунок від мирської суєти.

 

[ Читати повністю ]

II. Петро-Павлівська церква і її служителі

Ще до недавнього часу в питанні про те, коли у Великому Хуторі була збудована Петро-Павлівська не було єдиної думки. Це було викликано тим, що серйозних досліджень з цього приводу ніхто не проводив, а ті джерела, на які найчастіше посилалися краєзнавці, містили суперечливі відомості. Так, у “Кліровій книзі  Полтавської єпархії на 1902 рік” записано, що "села Бойковской Слободки  Петро-Павловская церковь, деревяная, в одной связи с колокольнею, построенная в 1877 г. старанием  Графа Завадов-ского..." [1],   а у “Довідковій кліровій книзі Полтавської єпархії на 1912 рік” датою побудови Петро-Павлівської церкви називається 1892 рік.[2]   Така ж дата виведена і на фасадній табличці цієї церкви.

Утім,  результати останніх досліджень дозволяють говорити про те, що церква, названа в ім’я апостолів Петра і Павла,  була заснована  набагато  раніше від тих дат, що зазначені у клірових книгах, і до цього справді мав відношення граф Петро Завадовський      ( 1739-1812).

 

 

 

[ Читати повністю ]

IV. Пелагеївська церква і її служителі

  

Найдавніші відомості, які стосуються  церковного життя на території села Великий Хутір відносяться до часів Гетьманщини, а точніше — до другої половини XVIII століття. Уже тоді у селі було двоє священиків, які, щоправда,  не мали свого храму. Уперше їхні прізвища згадуються у Рум’янцевському описі Малоросії, який був проведений на території Лівобережної України у 1767-1769 роках. Село Великий Хутір на той час адміністративно належало до Переяславського полку і нараховувало  15 дворів та 55 бездвірних хат, у яких мешкало 224 дорослі особи. Переважно це були посполиті селяни та козаки, які займалися хліборобством, або служили в казенній економії кантакузінських маєтностей. Головним завданням економії  було збирання з місцевого населення рубльових внесків та заготівля продовольства і фуражу — так званих “порцій” і “дацій” для потреб великоросійських кінних полків. Тому не дивно, що  управителем економії теж була військова людина —  прем’єр-майор  російської армії Микита Ашанін. Також були у селі і два священики — Федір Позняк та Іван Мартинов, які служили  у місцевій церкві.

[ Читати повністю ]