Left menu:

ФОТОГАЛЕРЕЯ (додано новий розділ " О.А.Дорошенко"









Головна

Ашанівка, чи Ашаніновка ?

 Село Ашанівка  знаходиться на правому березі річки Золотоношки, за 20 кілометрів від районного центру — селища Драбів і за 18 кілометрів від міста Золотоноші, на автошляху, що з’єднує ці два населені пункти. Адміністративно Ашанівка  підпорядкована Великохутірській сільській раді й віддалена  від неї на шість кілометрів. Тривалий час це тихе і  непримітне село, а точніше  хутір, у якому пролягло  лише три вулички та є близько двох десятків хат, майже нічим не вирізнялося серед сотень інших безперспективних сіл і хуторів, приречених на вмирання. Але на початку  80-х років минулого століття цю місцевість несподівано облюбувала черкаська медична еліта, внаслідок чого в Ашанівці з’явився цілий дачний куток із ошатними котеджами та іншими ознаками цивілізації. До речі, деякі з цих котеджів черкаські агентства нерухомості продають за доволі значні суми, які вимірюються п’ятизначними цифрами у доларовому еквіваленті.   Причому, в ці суми входять не тільки вартість будівель, а й вигідне  географічне розташування Ашанівки та її природні багатства.

[ Читати далі ]

Пісні Великого Хутора

Так називається новий аудіодиск відомого бандуриста, заслуженого працівника культури України    Михайла Коваля, нещодавно записаний ним у харківській студії звукозапису  “Орбіс”. До цієї збірки увійшли 14 різножанрових пісень, що були зібрані у селі Великий Хутір самим  Михайлом Дмитровичем та іншими шанувальниками народної творчості.  

 Наприклад, псальму “По горам, горам сам Господь ходив” Михайло Коваль записав від Жук Марії Тарасівни (на жаль, уже покійної), яка співала у церковній півчі й знала багато оригінальних пісень. Українська народна пісня “Ой, Морозе, Морозенку” була записана ним  від своєї дядини Шинкаренко Ганни Федорівни.  Але Михайло Коваль пригадує, що цю пісню   здавна співали у Великому Хуторі,  особливо лірники, які приходили на великохутірські ярмарки.  Мабуть, через це у селі з’явилася такий вислів:  “Оце дожився, що хоч іди на базар  Морозенка співати”, тобто, такий бідний, як старець. “В дитинстві я навіть засміявся, коли згадали цю пісню, — говорить Михайло Дмитрович,— а моя дядина каже: а ти не смійся, це пісня дуже гарна.  І ото вона мені її заспівала десь  у середині 60-х років і з тих пір я її теж виконую”.

  

 

[ Читати далі ]

Новини сайту. Розділ “Історія села” поповнився новими матеріалами:

Назад