За два роки в Україні відзначатимуть знаменну подію – 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. З цієї нагоди на державному рівні вже створено Координаційну раду з питань підготовки та відзначення ювілею великого Кобзаря, а Міністерство культури України та громадські організації розробляють відповідні заходи і програми, які будуть приурочені до цієї  дати. Хочеться сподіватися, що  200-ту річницю від дня народження поета гідно відзначать і на Драбівщині, з якою пов’язано кілька пам’ятних сторінок в біографії Тараса Григоровича. Насамперед, йдеться про його перебування у селі Мойсівка, де  поет відвідував маєток княгині Тетяни Вольховської та місцеву Петро-Павлівську церкву. І хоч  ні один, ні інший об’єкт до нашого часу не зберігся  (маєток був зруйнований ще під час Громадської війни, а спалену у 70-х роках минулого століття церкву досі не відбудували),  пам’ять про зв’язки Т.Г. Шевченка з нашим краєм живе і понині. Про це нагадують не тільки назви вулиць і бюсти  поету,  а й  народна  пам’ять,  у якій міцно закарбувався   образ нашого Кобзаря.

[ Читати далі ]

 

Теперішнім жителям Великого Хутора прізвище Леонтович уже мало що говорить, хоча ще на наприкінці  XIX століття у селі мешкали представники цього роду, які обіймали тут важливі посади. До 1908 року у великохутірській народно-земській школі  вчителювала Наталія Петрівна Леонтович, а ще раніше при місцевій Петро-Павлівській церкві служив священиком її батько Петро Григорович Леонтович.   Один час у великохутірському народно-земському училищі вчителював і  син Петра Леонтовича – Сергій, випускник Полтавського єпархіального училища.

[ Читати далі ]

 Усі ми родом з дитинства, – сказав колись письменник Антуан де Сент Екзюпері. Напевне, саме тому спогади про дитячі роки  супроводжують нас протягом усього життя, і чим далі, стають  все яскравішими та дорожчими. Особливе місце серед цих спогадів займають враження, пов’язані з перебуванням у дитячому садочку. Адже саме тут багато з нас  уперше відчули себе членами єдиного колективу, знайшли справжніх друзів, навчилися читати і рахувати. Отож, не забудемо  згадати добрим словом тих виховательок, нянечок, куховарок, які у пору нашого дитинства  щедро  дарували   нам свою турботу і ласку, з радістю показували дорогу у казковий світ, де ми не знали ні клопотів, ні тривог. Тим більше, що для цього є дуже вагомий привід – 50 років з того часу, як у Великому Хуторі відкрили колгоспний дитсадок, який функціонує й досі під офіційною назвою “Дошкільний навчальний заклад “Сонечко”.  

[ Читати далі ]

   Це заголовок із газети "Червоний Жовтень" №124 (299) за 24 грудня 1932 року. Голова Великохутірської сільради Влас Гук і секретар парторганізації Яків Дробот вже відрапортували керівництву Золотоніського району про успішне завершення в селі суцільної колективізації і зосередилися на чергових завданнях комуністичної партії - виконанні хлібозаготівельних планів. А плани були чималенькі. У 1932 році великохутірські колгоспи  мали поставити державі 56725 пудів зерна (907,7 тонни), а одноосібний сектор - 13968 пудів (223,5 тонни), що загалом складало близько 12 відсотків від районного плану.  

[ Читати далі ]

Уже більше тридцяти років учителька Великохутірської загальноосвітньої школи Надія Яківна Колотило колекціонує та досліджує вишивані рушники, якими її односельці здавна прикрашали свої оселі. Ще й сьогодні в багатьох будинках Великого Хутора можна побачити ті рушники на образах, картинах, настінних дзеркалах, на рамках з фотографіями, де вони органічно доповнюють хатній інтер’єр, створюючи неповторну атмосферу домашнього затишку і тепла. Багато таких рушників і в місцевій Петро-Павлівській церкві, завдяки чому вона завжди виглядає просто й урочисто. 

[ Читати далі ]

Село в адміністративно-територіальному поділі

    Спробуємо з’ясувати, яким століття тому було життя мешканців конкретного населеного пункту, зокрема села Великий Хутір, що відносилося до Золотоніського повіту і мало статус волосного центру. Тобто, крім сільської управи, яку очолював староста, в селі знаходився ще й волосний суд та волосне правління, адміністративна влада  якого поширювалася на 18 навколишніх сіл і хуторів (див. Історія села. Великохутірська волость).

[ Читати далі ]

Зайнятість місцевого населення

Як свідчить статистика, 100 років тому на території В. Хутора існувало 621 господарство, члени яких були зайняті у тій чи інші сфері виробництва. Але у більшості  з них, а точніше у 390-та, люди займалися традиційним хліборобством. Тобто, маючи власну або орендовану землю, селяни вирощували на ній зернові культури, які збували на найближчих ярмарках, і за рахунок цього жили. Ті ж господарства, які не мали або мали недостатньо своєї землі, змушені були виживати за рахунок  поденщини, зажину чи батракування своїх членів у заможніших господарів. У В. Хуторі було  51 таке господарство.

[ Читати далі ]

 більшість  селяни не вірять, що нинішня земельна реформа покращить їхнє життя

 

9 грудня 2011 року о 13 год. 52 хв. Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проект закону "Про ринок земель", який передбачає, що з 2013 року в Україні можна буде купувати і продавати землі сільськогосподарського призначення. За цей законопроект проголосував 181 депутат з Партії регіонів, 26 депутатів з фракції «Реформи заради майбутнього», 20 депутатів Народної партії (Литвина), 13 позафракційних та  5 «нашоукраїнців». Жодного голосу не дали фракції БЮТ і КПУ.

[ Читати далі ]